Ці-бо квіточки дуже потрібні, як приклад чи образ учням, що хочуть пізнавати, дбати про добродійність і прагнуть до спасіння.
Перша квіточка. Дерево, так зване розумне, філософія, але не поганського учителя Арістотеля, але православних Петра і Павла.
Друга квіточка. Церковцю, в якій є коротка з’явлене письмо про її доброчесність.
Третя квіточка. Маленьку церковну пісеньку, яку, зрозумівши її богорозумну думку, через солодкість ніколи не перестанеш співати.
Ті квіточки прошу з подякою від мене прийняти і пахощами діяльними самі себе від них напахчіте й примусьте, хай насолодяться тими пахощами і діти ваші, хай усі почуття ваші пахнуть благочестям-даруй те, господи. Амінь.
Затим даю вам, православним, пораду: подбайте про свою благочестиву і православну віру, а найбільше про своє спасіння, щоб біг життя у цьому віці в протязі своєму був вам старателем до спасіння, а не до погибелі. Скомпонуйте одну книгу, видавши її друком, котра була б у першу чергу огородою благочестю, оберігаючи всякий благочестивий помисел, щоб не виходив із середини православної думки самогадною думкою назовні за огороду, де живе звір єресі й кволих розумом до своєї зваби забирає та пожирає. Друга сила і міць цієї книги: покрова і мир, які дарують зверху від триєдиного божества всіляку тишу, щоб неправедний розум повітряних духів влади князя тьми віку цього не заморочив благочестивого помислу, не відкинув від православної віри і від служби богу життя до мертвого, який догоджає цьому вікові, не відлучив своєю буряною хмарою, дощовидним пролиттям облудного міркування, який ґвалтом нападає на неправомірно заснований розум, а коли він при нагоді остережеться знанням із тієї книги, то від того всього не постраждає. Тій книзі назва має бути "Соборник", тобто зібрані всі невідомі таємниці різних часів, учинені або мовлені від Христа-спасителя або ж його учнів, святих апостолів чи святих богоносних отців. Належить злучити в одно тяму й розум про весь порядок православної церкви, розділений у словах на цілий рік, обходячи річне коло. І буде книга "Соборник" така, над яку немає потрібнішої в нашій церкві. І без неї, як голова без очей, нічого бачити і знати не можемо: коли прийде день святого або честь свята — то які таємниці чи втіхи має в собі? Початок же тієї книги від митаря і фарисея11 бере до всіх святих недільними ступнями наук, а до тієї штуки треба прилучити дванадцять свят господа і богородиці з найвибірнішими святими за типіком (церковний устав), які вимагають неспання. Отож, коли схочете й подбаєте за цією порадою, озовіться до нас, і допоможемо вам у тому ділі своєю працею, а коли не хочете, то чиніть і спасайтеся, як собі знаєте, — більше до вас справи не маємо. А коли б сказали: хто на те дасть кошти, коли одному чи убогим не підняти такого, відповім вам на те: добрий спосіб єврейського розуму — спільна складка в карван (храмова скарбничка). Коли вдовиця бідна — дві лепти, шеляг, півгроша, а хто багатший або пан — золотий, десять, а навіть і сто на загальну користь і за своє спасіння: нічого-бо немає дорожчого від душі — так би те діло могло б і здійснитися.
ЗАЧІПКА МУДРОГО ЛАТИННИКА З ДУРНИМ РУСИНОМ ДО ДИСПУТУ, ЧИ, ПО-ПРОСТОМУ КАЖУЧИ, ДО СУПЕРЕЧКИ ЧИ БЕСІДИ
Запитання мудрого латинника. Перш за все, чому такі дурні та нерозумні ви, небожата русинці, що не хочете до нас приступити, щоб були ми одне, — до тих, у кого є джерело розуму й науки, чого ви не маєте?
Відповідь дурного русина. Тому, ласкавий та мудрий латинниче, нерозумні, бо ми учні апостола Павла. Той-бо нас такої глупотй навчив, щоб ми були діти, навчив. Бо він сам, коли визувся з мирського, старозаконного, ревнивого і сварливого розуму і скинув ветхість своїх розумінь та давніх звичаїв, вловив і взяв Христовий стражденний хрест (віру й розум простий, мирний і духовний), відразу став нерозумний на думку мудрості цього світу і сказав до корінфян: "А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про боже свідоцтво з добірною мовою або мудрістю, бо я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа та й його розп’ятого". І далі: "І слово моє й моя проповідь — не в словах переконливих людської мудрості, але в доказі духа та сили, щоб була віра ваша не в мудрості людській, але в силі божій"12, і знову пораду дає й учить, щоб сховатися й утаїтися від зверхньої і суперечної велемовної мудрості, кажучи: "Як кому з вас здається, що він мудрий в цім віці, нехай стане нерозумним, щоб бути премудрим. Цьогосвітня-бо мудрість — у бога глупота"13. Отож, ласкавий і мудрий латинниче, ми, нерозумна Русь, знаємо, що ваша милість ухопилася за мирську премудрість, хитру і сварливу, схильну до суперечок, яка служить і догоджає цьому вікові, а не майбутньому, премудрість, що її Павло ганить колосянам, вказуючи, що її винайдено від стихій світу і що вона бридка й дурна перед богом — в ній і сам Павло забавлявся, доки ще не вловив таємної Христової премудрості, потім же, осяявшись і просвітившись духовним Христовим розумом, оту хитрість мирську та мудрість скинув і вирішив забути. Тим-таки способом та звичаєм уся соборна, апостольська Христова церква скоро після вознесіння господа бога і спаса нашого Ісуса Христа на небеса, коли вилилася й потекла на весь усесвіт євангельська проповідь, відразу ж, відчувши марнотну мудрість і розум від стихій світу, скинула, вигнала і збудувала замість мирського розуму й хитрості розум духовний —простий, смиренний, покірливий, мовчазний, який скоро приводить хрещеного й вірного в отця, і сина, і святого духа в пізнання слави триєдиного божества, — i навчила вірного Христовій церкві бути простим, а не хитрим, богобоязливим та мирним, а не жорстоким, страшним та лютим; смиренним і благим, а не велемовним і самохвальним, наслідуючи науці святих апостолів і дотримуючись слів пророка Ісаї, який від божого лиця кликав земнородних, кажучи: "Дивлюсь я на вбогого та на розбитого духом і на тремтячого над моїм словом"14. Отож тих усіх плодів, пожитків і духовних користей не бачивши, ми, дурна Русь, до твого костьолу, мудрий латинниче, через мудрість і розум той приступити до єдності не хочемо і воліємо лишатися нерозумним на видумку цього світу, щоб дістати душевне спасіння. Бо яка ж бо нам користь, приставши до вас і з’єднавшись була б, коли не спасемося? Ви ж не тільки в усьому противитесь науці святого Павла (і духовному розуму), так само як і святих богоносних отців святої соборної апостольської церкви, але ще вседушно і ґвалтовно, бажаючи знищити смиренну науку й Христову простоту, її борете. Павло ж каже корінфянам, щоб ніхто не зваблювався, бо "як кому з вас здасться, що він мудрий в цім віці, нехай стане нерозумним". А ваша милість, мудрий латинниче, не тільки не хочете глупство духовне носити і славити себе, так про себе думаючи, але хвалитеся, що мудрі, хитрі й розумніші за всіх, а коли б хто вас за таких, за найрозумніших, не вважав і не славив, гніваєтеся й лихим відомщаєте. З тієї причини ми, пізнавши явну й відому звабу розуму твого костьола, що є він безмірний, сварливий, гнівливий і пишний (і ним ви зв’язані, ваша милість, мудрий латинниче), вважаємо, що він од повітряних духів, які завжди борються супроти спасіння вірних і від яких Павло дає справедливу пересторогу, щоб ми їм ні в чому не покорялися, але й у всьому супроти них на боротьбу стали й озброїлися. До ефесян він говорить так: "Бо ми не маємо боротьби проти крові й тіла, але проти начал, проти влади, проти, світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби. Через це візьміть, — каже, — повну божу зброю" і про інше озброєння нагадує. А ваша милість, мудрий латинниче, не супроти піднебесних духів почала боротьбу своїм розумом і завзяттям і працею озброїлася на подвиг, але супроти плоті та крові і проти вірних та хрещених в ім’я отця, і сина, і святого духа. З цього розуміємо, що це ви творите саме з науки повітряних духів, під владу яких підпали і, їм пригоджуючи, боретеся супроти смиренної Христової простоти і духовно-нерозумної євангельської науки. Так само й колосян божественний Павло застерігає, щоб уникали філософської хитромовності, й учить, кажучи, що той розум від стихій світу і від тих-таки повітряних духів вигадано. "Стережіться" — каже, — щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихією світу". А ваша милість, мудрий латинниче, мав би стерегти від зневаги та ганьби науку святого апостола Павла від неправдивої мудрості та хитрості світської, але так заплутався поганськими вчителями, Арістотелем та іншими, що тільки друге Христове пришестя виплутає та оголить мудрість і науку твого костьола з поганської мудрості, а в цьому житті ніщо. А коли так у всьому, мудрий латинниче, противишся святому Павлу і духовно нерозумним, на думку цього віку, як корінфяни, бути не хочеш, щоб нас усіх вірних з ними учить, ми також, нерозумна Русь, вашого костьола хитрості та розуму не хочемо і не ласимося на ваше джерело поганських наук, яке за славою світу цього женеться і, хоч би за своєю волею і хотіли єднатися від благочестивої віри у звабну, але через докір сумління і через заборону святого апостола Павла, нашого вчителя, не можемо. Воліємо ліпше бути в очах ваших за дурних, нерозумних, простих, які зовсім не вміють у цьому віці хитрувати, докорених, нерозумних і безчещених од вас, аби тільки унаслідували спасіння вічного життя, євангельську правду й апостольську науку, і їх із вірою пращурів наших ціло зберегти до смертного скону й утримати нам самим і нащадкам нашим — це напевне обіцяємо. Будьте собі, мудрий латинниче, зі своєю вірою та мудрістю окремо від нас, а ми зі своєю вірою й апостольським глупством окремо від вас.