Тебе ж, осмішнику іночої безформної одежі, спитаю:

що тобі дає красне і штудерне вбрання, коли темниця вічна тебе з ним покриє? Що тобі дає злотоглава делія [делія = верхня одежа типу плаща, опанча], коли пекло тебе з нею пожере? Що тобі дає алтембасовий кобеняк [кобеняк = верхня довга одежа з каптуром; алтембас = шовкова тканина із золотим пітканням], коли геєна тебе в надра свої із ним прийме?

Супроти того спитаю: чим пошкодить тобою осміяному мішком пошита і безформна одежа, коли присносущий побачить, коли царство небесне дістане, коли сподобиться радості отця, і сина, і святого духа? Чи не відаєш, осмішнику, як зображено оту мішком пошиту й безформну одежу на більших людях, народжених жінками. "Іоанн мав одежу собі,— вістить,— з верблюжого волосу" ²³. Адже бачиш, не каже: "Убраний, наче ідол, красно", але просто одягнений, як проповідник покаяння. А покаяння барв не потребує; тілу, котре кається, досить, аби йому голизну покрити. Отож, хто хоче покаятися — хоче одягти мішком пошиту одежу, а кола покаяння не має, то божого царства не побачить. Коли ж бо царі, Давид ²⁴ та інші, свої голови попелом посипали, і у веретище вдягалися, і на голій землі розпростиралися, і постом нутрощі свої мертвили, і кості свої сушили, клякнучи перед богом, щоб дістати від нього милість, то що думаєш про себе ти, виголивши потилицю, повісивши поверх рогу на голові [ріг на голові = пихата голова] магерку, косичку чи пірце встромивши поверх магерки, підперезавши, на собі делію і накокорічивши плече одне вище другого, ніби полетіти хочеш — чи не треба тобі покаяння? Повір мені, що більше від інших треба, оскільки мирське лихе життя всі природні межі та цноти ґвалтує. Досить уже про безформну одежу сказано.

Ще про пояс хочу сповістити. Інок носить ремінний пояс для того, щоб убити й заморити під ременем тілесної шкіри пристрасті, похоті, і всіляке гріхолюбне прагнення, котрі там ховаються, придавлюючи шкіру шкірою, а пряжкою для того замикає черево, міцно стягнувши, щоб уміру наладнати ту утробну шкуту, чи ком’ягу [шкута = річкове судно; ком’яга = човен), бо коли її перегрузить, розум у сон та лінощі поринає й тоне, а коли вміру покласти тягар, тоді легко можна пливти, тобто молитися і читати без забави сну. А некраса пояса має ту ж таки силу, що й камилавка [камилавка = головний убір духовної особи]. Про пояс досить уже.

Приступимо тепер до нечищених черевиків або чобіт. Їx для того інок носить такі, щоб тебе, мирянина, від себе відігнати й мирним бути. Бо коли б щось гарне на собі носив, ти б на нього миленько позирав, і говорити з ним прагнув би, і порожніми бесідами зачіпав, і чинив би тим перешкоду й забаву, відкидаючи думку від божої пам’яті. А коли бачиш, що в болоті черевики, а твої очі не звикли до такої неохайності, тоді тікаєш од нього, гидуючи тим неоздобним строєм, через що він радий, бо вільно може богові молитися. І ще тому нехороше взуття носить, бо так безпечніше; на змію, скорпіона і на всю ворожу силу наступить, і гаспиду та василиску ²⁵ голову сокрушить. Бо коли б хороше взуття любив, то помислом би у мирі перебував, і тої сили наступити на змію і скорпіона і на всяку силу ворожу не дістав би, і зміг би перебувати з тобою, дворянином, в одній господі, щоб по-мирському мудрувати. А стій-но ти, кривоногий бачмажнику [бачмага = черевик] зі своєю кривоножною бачмагою: чи можеш нею так попрати силу ворожу, як той грубий черевичище? Гадаю, що тебе омилить та надія. А чому? Тому, що сила ворожа в середині, внизу п’яти твоєї бачмаги сидить, і вона той стрій вимислила і з тебе завжди явно сміється, коли ти ноги в бачмаги всунеш. А трапиться тобі перед паном стояти, тоді сила ворожа не попускає тобі рівно на ногах триматись, але перечіплює тебе, щоб ти переплітав йогами: чи ту, чи цю наперед виставляючи і на п’яту вивертаючи, а то сила ворожа повертає, куди хоче, твоїми ногами через те, що владу взяла над твоїми ногами, а сама під п’ятою сидить. Нечищене ж іноче черевичище не таке, бо коли стало на одному місці звечора перед богом на молитву, то стоїть, як камінь непорушний, аж доки день засвітить і бісів од тієї комірки, де молиться, далеко відганяє — ось яку силу має нехороше іноче обув’я.

Ще залишилось оповісти про те, що інок простий і не вміє вести мирської бесіди. Я визнаю тобі правду в тому, що сказав: не вміє інок говорити з дворянами, сміхотворцями, курціянами, шкуртами [курціяни = куртизани; шкурта = розпусниця] та блазнями. Але чому? Тому, що він оті бесіди й марнослів’я заморив, убив і, ту пам’ять мирських справ забувши, поховав, а переселився від мирських хитромудростей у простоту, щоб бути думкою і пам’яттю із богом і до бога. Ти отож, дворянине чи мирянине, звідки знаєш, що він дурний і не знає нічого? Чи ж бо не відаєш, що твоя бесіда і вправність у багатослів’ї є перед богом глупством, за Павлом: "Цьогосвітня-бо мудрість у бога глупота". А ще: "Як кому з вас здається, що він мудрий в цім віці, нехай стане нерозумним, щоб бути премудрим" ²⁶. А ти чому, брате, висміюєш інока: чи тому, що він простий у хитростях, а ти мудрий у лукавстві? Чи ж бо не знаєш, де та мудрість узялася, котра учить насміху й наруги? Чи ж бо не відаєш, що це не ти наругу чиниш та смієшся з інока, але той, котрий уміцнив у тобі місце, для своєї влади; той, котрий, опанувавши думку твою, сидить там, у тому начинні, владарює, наказує й повертає куди хоче твою волю і думку. Отой мирський цар, через тебе сміється з інока, йому ти служиш життям своїм, догоджаєш і в усьому виконуєш його волю. Це той через тебе сміється з інока, котрий сміявся іудейським родом і наругу чинив над незлобивим простаком, іноковим паном Христом. А де ж ти таке в писанні знайшов чи від якого вчителя, котрий читає писання, чув, щоб велів сміятися й наругу чинити не лише над іноком, сином божим, але й над простим християнином, котрий ще ярма і хреста не взяв і слідом за богом не пішов; і не тільки над християнином, але й над іновірцем, жидом і поганином? Чи не відаєш, що іноче життя для плачу й подвигу існує, а не для сміху й утіхи? "Всі-бо святі, — каже, — плачучи. Із світу цього йдуть", а коли святі, плачучи, із світу цього йдуть, то чи тобі, грішнику, не подобає плакати за гріхи? Чи не бачиш, що тебе обікрав той злодій, котрий хитро рови риє і ями підкопує, щоб, усередину залізши, вкрасти скарб цноти й щирості? Чи не бачиш, як тебе розбив той розбійник, котрий у діброві ховається і на могилу часто вибігає, виглядаючи, щоб зброєю єресі-безбожності розбити якогось православного у вірі купця? Чи не бачиш, як тебе погриз отой вовк, котрий під оборою лежить, пильнуючи, щоб вихопити із загорожі надвір якусь вівцю з-посеред вірних і одностайних думкою, а коли її спіймає, то обід своїй єретичності із неї учинить? А про що інок не вміє бесідувати з тобою? Чи ти його запитуєш про напади диявола? Чи ти його запитуєш про боротьбу духа з тілом і безнастанний плин думки? Чи ти його запитуєш про внутрішню печаль, голод і спрагу? Чи ти його запитуєш про війну помислу з лукавими піднебесними духами? Чи ти його запитуєш про подвиг молитовний тіла й мислі? Чи ти його запитуєш про те, в чому вічне життя заховується? Чи не відаєш, що в тому житті, яким ти живеш, це тобі і вві сні не може приснитися? Чи ж бо не відаєш, що в тих численних мисах, півмисах, приставках [приставка = соусники], чорних і сірих, червоних і білих юхах і в численних скляницях та келишках, у мускатних винах, малмазіях, алякантах, ревулах [малмазіях = мускатне вино; алякант = назва Іспанського вина; ревул = назва вина], медах і пивах розмаїтих той смисл ще не має місця? Чи ж бо не відаєш, що тієї думки про вічне життя не може підняти й умістити розум, що плаває у статутах, конституціях, правах, практиках, сварах, хитрощах? Чи ж бо не відаєш, що тієї думки про вічне життя, ніколи не сподобиться бачити розум, котрий блудить у сміхах, лайці, марнослів’ї, багатослів’ї, в кунштах [куншти = мистецтва, ремесла], блазенствах, глумуваннях? Чи ж бо не відаєш, що того помислу про вічне життя немає у тих, хто з псами братство прийняв: з хортами, огарами, вижлями та іншими кундусами [тут перелічені назви собак; огар = гончий пес; кундус = дворовий собака]; хто пильнує їх і дбає про них, щоб їхні боки були повні, а хребти рівні та гладкі? Чи не відаєш, що того помислу про вічне життя не може вмістити той, хто на гордих бадавіях, валахах, дригантах, ступаках, єдиноходниках [тут перелічені назви коней: бадавія = турецький кінь; валах = кастрований кінь; дригант = жеребець; ступак = кінь, що добре йде ступою; єдиноходник = кінь-іноходець], колисках, лектиках, брожках, каритах, котчіях [тут перелічені повози і карети: колиска = коляска; лектики = ноші; брожки = повіз; котчії = різновид карет] труп свій переміщає. Чи не відаєш, що не може мислити про царство боже той, чия думка блудить у замках, містах, селах, полях, грунтах, межах, просторах? Чи ж бо не відаєш, що численним гологоловцям, трипірним і багатопірним магероносцям, шликам, ковпакам, кучмам, високоногим і низькоситим слугам, дворянам, воїнам, пістрявоквітним жовнірам та гайдукам — смертоносцям — сподіватися на боже царство не тільки годі мислити, але й мріяти?