Отож повертаюся до тебе, хулителю іночого чину, і чудуюся тому твоєму незносному осідланню тим тяжким і тягареносним сідлом глупства. Чому ти смієшся з інока, що він не вміє з тобою говорити і трактувати, крутячи й вивертаючи безпожиточний той язик, як пусте млинове коло? А що ти знаєш здорове, ану скажи! А що за пожиток іноку від твоєї бесіди? А від кого ти навчився добре бесідувати? Чи ж бо є у сатани правда? Чи ж бо є у Веліара ³⁶ смирення? Чи ж бо є у князя тьми світло? Чи ж бо є у диявола скруха й убозтво? Чи ж бо не знаєш, що ті у світі володарюють? Чи ж бо не знаєш, що тії мирських учать? Чи ж бо не знаєш, що ті упремудрюють дворян? Чи ж бо не знаєш, що інок від тих вирвався? Чи ж бо не знаєш, що інок від тих утік? Чи ж бо не знаєш, що інок перед тими бігає? Чи ж бо не знаєш, що ті інока завжди женуть? Чом же ти, любий брате, лаєш інока, що з тобою не вміє бесідувати? Чи гадаєш, що ти чогось пожиточного в замтузі [замтуз = дім розпусти] навчився? Чи гадаєш, що ти щось цнотливе від курви чув? Чи гадаєш, що ти чогось богобійного у шинкарки навчився? Чи гадаєш, що ти чогось розсудного від дудки, і скрипки, і флюярника розібрав? Чи гадаєш, що ти від трубача, сурмача, пищальника, шамайника [шамайник = той, що грає на дуді, сопілці], органіста, регаліста [регаліст = органіст], інструменталіста і бубоніста щось чув і про дух і духовні речі? Чи гадаєш, що ти від собачих пастирів, мисливців чи водовозів, візників чи скачомудреців [скачомудреці = ті, що майстерно скачуть на конях], кухарів чи пекарів, котрі штудерні пироги печуть, чогось навчився в богослов’ї? Чому ж лаєш, брате дворянине, інока, що не вміє з тобою говорити? І який маєш скарб розуму ти, щоб інок з тобою говорив? А що за пожиток інокові говорити чи бесідувати з тобою? А чого ж інок від тебе навчиться? Ти ж бо інока послухати не хочеш! Коли тобі інок про свій каптур чи страшило-клобук почне говорити, прагнучи з християнської братньої любові тебе в той клобук одягти, щоб і ти син божий був і слід Христовий узяв, і біси страшив, і в світі од світу був огуджений і вінець нетлінний хотів би взяти у царстві небеснім; ти, таке від інока почувши, як від змія біжиш. Що ж хочеш, щоб інок з тобою говорив, чи, може, хочеш почути якісь премудрості від інока? А він каже тільки про те, чим і як спастися, щоб князя тьми віку цього уникнути і ввійти в спокійне і затишне Христове пристанище. То чого ж тобі, милий брате, хочеться від інока? Що ліпше тобі на світі схоче подарувати інок, як бесіду про той каптур і хвостате страшило, яке і боже царство віднаходить? Не огуджуй отож, милий брате, інока, щоб і сам не зазнав наруги вовіки й обличчя інокового пана не уздрів, а як огудник і сміхотворець не ввійшов у геєну! Чи ж дивно, що інок не вміє говорити з тобою, коли ти інокової бесіди не приймаєш, і, як пес скажений, од свого спасіння та пожитку біжиш? Та й що ти можеш інокові сказати, не маючи нічого такого в скарбі свого серця, чим міг би стати інокові корисний, з своїми розмовами його б ти до кінця отруїв. Уже-бо інок очистив своє душеносне начиння від смороду твоєї світської премудрості, твій розум, котрий ти носиш, виблював, вивернув, виплюнув. І ту посудину душевну слізьми помив, постом випалив, молитвою, печалями, бідами, трудом і подвигом випік, і виполірував, і посіяв нове чисте насіння богослов’я. Чи не через те, брате милий, лаєш інока? Чи не через те дурним звеш і висміюєш інока? Чи ж бо не бачиш, як од того проклятого хулителя оганьблений ти? Чи ж бо не бачиш, як від того сміхотворця висміяний ти? Чи ж бо не відаєш, що, хоч би не вмів інок з тобою говорити, його невміле мовчання більше, аніж твоя вивчена філософія? Чи ж бо не бачиш, що той стоїть на шляху вічного життя, а ти стоїш на мирській погибельній путі? Чи ж бо не бачиш, що той є херувим і серафим ³⁷, на ньому-бо почиває вишній цар, а на тобі ще почиває мирський князь, любов світу цього й утіха його? Як же ти не жахнешся, висміювачу іноків, Христа, адже Христос у ньому сидить? А коли начиння висміюєш, то й скарб, що в ньому лежить, безчестиш, тобто самого Христа, — якої ж бо честі будеш достойний за ту твою зухвалість і розпутний звичай? Повір мені, коли того ганьблення, сміху й огуди не облишиш і не учиниш за те покаяння, після смерті опинишся в одній обителі й домі не з християнами, а з содомлянами! Не ганьби, бо поганьблений будеш! Не смійся, бо осміяний будеш! Не безчесть, бо збезчещений будеш!

Кажеш ти оце, що лихе життя мають іноки: по корчмах ходять і упиваються, по господах обіди влаштовують, з мирськими собі в приятельство заходять, гроші, окрім того, збирають і на лихву дають. О, коли гроші збирають і на лихву дають, та й коли б на лихву не давали, а при собі ховали, і купу до купи в’язали б, гріш до гроша, щоб помножити їх, складали, то таких окремих із спільножителів, іноків-грошолюбців не достойно справжніми іноками називати, бо лжа критиметься у тому імені. Ти його одним звеш, а він не сам, а з дияволом-грошовласником, от і буде огуда на іноче ім’я. Однак можеш сміливо його назвати таким ім’ям: юда, раб, підлесник, друг і зрадник, образом у апостолах, а ділом у зрадниках, образом у тих, що спасаються, а ділом у тих, що пропадають, образом в учнях, а ділом серед пропащих. "Продам-бо,— каже,-Христа і куплю маєток!" Таке саме каже й грошолюбний інок. "Відкинуся,— каже,— від обітниці свого постригу і зберу гроші".