А про обіди й напої скажу таке. Коли інок не чинить того грошолюбного гріха і не ховає нічого у спряті своїм, а трапиться йому від того черева й того горла побореним бути, не чудуйся з того нітрохи; і я в те вірю, що таке у вашій землі трапляється іноку, що часом і в корчмі переночує. Не все-бо пшениця іде на посів, але знайдеш таку ниву, на якій більше куколю уродить, аніж пшениці. Так само й межи іноків: мало їx є таких, котрі успішно звитяжать над черевом. Тому не дивуйся, бо їхнє життя є подвигом і боротьбою, яких ти не знаєш, бо ще на війну не вибрався, ще ти домонтар, ще ти кровоїд, м’ясоїд, волоїд, худобоїд, звіроїд, свиноїд, куроїд, гускоїд, птахоїд, ситоїд, ласоїд, маслоїд, пирогоїд; ще ти периноспал, м’якоспал, подушкоспал, ще ти тілоугодник, ще ти тілолюбитель, ще ти кровопрагнитель; ще ти перцьолюбець, шафранолюбець, імбиролюбець, гвоздиколюбець, тминолюбець, цукролюбець та іншої бридні гірко— і солодко-любець. Ще ти конфетолюбець, ще ти черевобісник, ще ти гортанобішеник, ще ти гортанограч, ще ти гортаномудрець, ще ти дитина, ще ти маля, ще ти молокопивця — як же ти хочеш розсудити біду войовника, того, що б’ється й бореться, коли сидиш удома біля материної цицьки?

Чи не бачиш, що каже Павло корінфянам: "Я вас молоком годував,— каже,— а не твердою їжею" ³⁸. А чому? Тому, каже, що не могли іще стравити і нині ще не можете, бо злий, дитинний розум маєте. Той-бо зветься папіст, той оце нині з євангелія виліз, євангеліст, той он недавно вихрещений, той он суботник ³⁹. Чи не плотські ви є? Чи ж вам допоможе сивина і гарна борода, коли маєте дитинногральний розум? А Павло не так радить, мовлячи: "Браття, не будьте дітьми своїм розумом,— будьте в лихому дітьми, а в розумі досконалими будьте!" ⁴⁰

Чи не такого дитячого мудрування прагнеш, бувший русине, колись благочестивий християнин і цнотливець Малої Русії, кажу, ти, що з ляхами живеш і нині одитинів і розділився, відступивши від Христа, на Кифу, Павла І Аполлоса ⁴¹, розділився нині на папіста, євангеліста, новохрещенця і суботника. Чи не бачите, що подитиніли ви і не тільки подитиніли, але сміло мовлю, що й побісіли, оскільки у звабу заблудили. Чи не бачиш ти, що в православній вірі немає інших вигаданих, марнославних нововинайдених титулів і назвиськ усього Сходу і сторін кругу мирського собору, тільки одне ім’я, дане апостолами в Антіохії ⁴² — "християнин". Не звуться всі народи, хрещені в ім’я отця, і сина, і святого духа, іншим іменем, почавши від східних сторін і не доходячи до західних, де православні з папістами мішаються, як у Венеції, Кріті та в інших націях, а на півдні і півночі кожен народ відмінний своїм виголосом названої мови, тобто греки, арапи, сіверяни, серби, болгари, слов’яни, арабанаші, мултяни, богданці ⁴³, москва і наша русь — тільки "християнин". А чому не звуться патріаршник, царегородець, а чи єрусалимець, а чи александрієць, а чи антіохієць, де головні столи наших патріархів місце мають? А чому не звуться тим іменем? Тому, що Павло очистив ту звабу, кажучи (як і корінфянам сказав або каже): "Чи ж Христос поділився? Чи ж Павло був розп’ятий за вас, чи Петро, або Аполлос" ⁴⁴. Подібно й до цього: чи ж бо в патріархи ми хрещені, чи в ім’я червоз’їдного чоловіка, який підлягає тлінню і смороду, як нині латина, здерши хвалу з бога, її на папу вкладає, кажучи: папської віри, римської віри — правокрадці диявольські! — євангельської віри, новохрещенської віри, суботницької віри. "Чи не відаєте,— каже Павло,— що ми недостойні той титул собі накладати". А то чому? "Тому, що ми тільки слуги й привідці до тієї мети, тобто віри, а самі ми, і Петро, й інші ніщо, тільки плату відповідно до своєї праці й старання кожен прийме". І отак бачивши й зрозумівши постанову апостольську, наші патріархи не сміють своїх овечок, що йдуть за ними, до свого імені й до свого титулу притягати й підтягати, але ще їх од тієї зваби (як апостол корінфян) остерігають і, себе смиряючи, про себе вівцям своїм повідають, кажучи, що "ми,-мовляв,-ніщо, ми тільки привідці ваші, хрещених, щоб збавити вас і приймемо собі заплату, згідно із своєю пильністю і старанням нашим про вас, овець наших. А коли б ми прогрішили в чомусь і не утрималися, як годиться нашому стану, і узаконене нам оганьбили й не виконали, то ми гірше, ніж ви, простаки, будемо осуджені і в геєну вкинені".

Чи ж бачиш, дитино руська, котра в колисці розкоші колисаєшся, що ти не знаєш, як інок із черевом б’ється, товчеться, мучиться й бореться, а ти його ганьбиш і наклепи чиниш, коли раз п’яним побачив. А тієї війни, яку він удома веде, не знаєш? А тієї боротьби, достатками всілякими обставлений, не відаєш? Чи чув про це коли-небудь, в тій колисці розкішній колисаючись, від мами чи від тата чи знову-таки від попа про те, мовлене Павлом, слово: "Тіло, — каже, — бажає противного духові, а дух противного тілу і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, що ви хочете" ⁴⁵. Як же ти хочеш пізнати те і зрозуміти, коли ти увесь — тіло, коли ти увесь — кров, а тіло і кров, за Павлом, царства божого не дістануть! Чи ж бо не бачиш, дитино руська, яка гойдається в колисці розкоші, що не знаєш тієї черевної війни інока, якого ганьбиш і лаєш, а сам завжди валяєшся в пелюхах смороду ненаситності? Не дивуйся ж, дитино руська, побачивши п’яного інока, оскільки він у боротьбі перебуває і походи чинить. І часто трапляється так, як у двох борців, котрі борються: чи той, чи другий нагору вискакує, а того під себе підгинає, чи той зісподу вискочить і верхнього на спід перевертає. Так і наше тіло — од землі земля — земного собі тяжару й корму прагне, дух же шукає, як би витягтися з того м’яса нагору, але його той гній і ласощі тілесні зв’язали і не пускають — це примушує ще більше того прагнути. Диявол тілу пособляє і супроти душі бореться. І багатократно борець, котрий розігрався від тілесних похотей з помічником дияволом, вибігає на погибель душевну із віри і впадає в турське обрізання. А це чинить: одне — для м’ясочеревоохітного, а друге — для красної туркині: хай він на м’яких постелях спить і безпечальне життя проживає! Невже через таких відступників Христовий слід і шлях вічного життя знищиться й загине? Аж ніяк! Нерозважно так це розуміти: шлях-бо Христовий цілий стоїть, а ті відступають на погибель через свою похіть і несталість, вік цей дочасний возлюбивши. Отим і ви у своїй землі нещодавно постраждали. Ті єпископи ваші із ситими тельбухами, з чималим числом скриньок та шкатул, наповнених червоними,— як гадаєш: чи на покуту, убозтво, хрестоношення і відкинений світу й похотей його відійшли до папи? Вір мені, та й сам дивися, що не для того. Для чого ж? Щоб догнати той голос багатого, котрий сам до себе говорить — тому вони це собі й урадили. Як це? А так: "Розорімо житниці благочестивої віри! Наші скриньки і шкатули наповнені — сотворімо ж більші скриниська, поклонившись папі. Знаємо-бо, як тільки ми відступимо від своєї віри, той князь мирський, папа, наші скриниська наповнить, той наше ненаситне прагвення заспокоїть, той наші похоті, що безнастанно киплять, заспокоїть і погамує. Тоді будемо вольність мати жити за своєю волею. Тоді будемо чинити, що схочемо, коли за нами ніхто не наглядатиме. Тепер у нас та дурна Русь чистого життя шукає, тепер у нас цноту, чесність і добре сумління прагне бачити, чого ми не маємо, і тому завжди через них осоромлюємося. То як учинимо? Побіжімо до папи римського. І з того сорому викрутимося, і на Русь (хай поклониться папі) біду навалимо, і своє бажання виконаємо, і скажемо душі нашій: "Душе, маєш ти багато блага, якого вистачить на многі літа, їж, пий, веселися, нікого не бійся, скачи і грай!" Добре оце урадили, добре винайшли! А коли вас те добро зрадить, а коли вас у тому постановленні вашому щось супротивне зустріне, а коли вам оту раду той голос ("Нерозумні, ночі цієї ось душу твою зажадають од тебе, і кому позостанеться те, що ти наготовив") посіче? Так-бо, каже, кожному буде, хто багатіє в світ, а не в бога. Невже ж через тих відпалих єпископів наша християнська віра збідніла чи порушилася? Невже дістала якийсь ущербок у слідах спасенної дороги? Аж ніякого! Бо ті, що од віри відійшли, в яму безвір’я впали і від себе смерть нашукали собі, а наша віра чиста, ціла й здорова стоїть. Отож і ти не гризися через те, що побачив ченця п’яного. Аби тільки з віри до папи не біг! Бо доки той хвіст на голові носить, може покаятися.