Початок із такого чиню. Чому ти, римлянине, смієшся з духовного чернечого чину? Ти мені, гадаю, відповіси: "Через те сміюся, що каптур, чи страшило, на голові носить, звемо його клобук; і з того сміюся, що довге волосся носить і не підголився; і за те, що просте одіння носить, безформне пошите, ніби у міх убрався; і за те, що поясище має нікчемне шкіряне чи ремінне черевичище таке, аж немає на що подивитися, а чоботища грубі, аж гидко дивитися на них; а до того він простий хлоп, не вміє і з чоловіком поговорити, коли його про щось запитаєш". Таке твоє поняття, мирянине, про іночий чин та убір.

Відповідь. Таємницю того іночого чину убору я тобі відкрию, тільки прошу тебе, пильно послухай.

Каптур отой, чи страшило, а по-нашому клобук, у якого квіст висить ззаду, правильно називається страшилом. Чому? Бо він страшить і то з багатьох причин. По-перше, страшить він бісів. Через те, що Христовий хрест на рамено взяв, з миру визувся і печатку на голові поставив, що вже в мир не повернеться, отож і дає про те знати клобуком. І ніби якийсь голос, струшування того хвоста, так дияволові відповідає, кажучи: "Даремно трудишся, бореш і зваблюєш мене, дияволе, щоб я повернувся до угодної тобі магерки [магерка = угорська шапка]. Уже мене не побачиш, дияволе, що збиваю магерку чи на той чи на цей бік, шию вигнувши, як індійський кур [індійський кур = індик), щоб пиху свою показати в моїй голові (де образ божий сидить і панує) і на своє задоволення мою голову куди хочеш повертати й направляти".

Диявол, бачачи, що той клобучий хвіст одняв йому пожиток головної пихи, боїться й безчеститься від такого нікчемного, необичайного, негарного, нікому не милого, для мирських бридкого, на посоромлення мирської краси духовно вигаданого ношення строю того клобука. Боїться через те, щоб той клобук багатьох магероносців на вічне життя не половив і в мудрування небесне не втягнув; безчеститься тому, що чернець уже не думає, як би частіше купувати шапки на вибір, котра краща і на голові штудерніше сидить (щоб чужим очам приподобатися, косичку чи пірце припинають) і думку свою не вправляє, як би прикрасити себе чи свою голову на догоду людям, але мислить, як цей світ дорешти зненавидіти і добрими ділами приготуватися до майбутнього віку. Це перша причина, чому носиться той клобук.

Друга причина: він присоромлює красу й строкатість світоугодників і тих, що люблять красу, своєю бридкістю та нікчемністю.

Третя причина: він лає й безчестить світ; тим не люблять його світолюбні очі, що вигадано таку нештудерну ношу.

Четверта причина: явно сміється із шапок, з магерок червоних і чорних, ворсистих та гладких; тому що носять їх, аби людям приподобатись, а він приподоблюється єдиному богові. Отаке я звіщаю про клобук.

Ще про волосся. По-перше, тому інок допустив зарости голові, щоб бути бридким з першого погляду. По-друге, тому, щоб жіночу стать до себе в огиду й бридь привести, щоб немило було дивитися, адже то мирський звичай пильно придивлятися до облупленої голови того, хто підголює її, до причепуреного, милом вишаруваного й вимагльованого [вимагльований = вигладжений] і блудити похітливою думкою, коли не самим тілом. А на брудного, кошлатого, невмитого і до кохання непричетного хоч і погляне, однак від огиди некрасного образу помислом швидко відскочить і не согрішить.

Третя причина: тому оброслу голову носить, щоб різнитися від облупенця і образом. І одежею, і життям, він-бо з миру вийшов і до майбутнього віку думкою мандрує, а підголенець у мир іде і мир у собі мисельно розширяє та множить. Цей про бога й вічне життя поучається, а гологоловець людям приподобляється, через те ота гола голова від кошлатої, як небо від землі відстоїть думкою, достойністю, гідністю й щирістю перед богом. Ось яка причина, чому носить кошлате волосся.

А щодо одежі (мовляв, інок носить її безформну й пошиту, як міх) потім тобі відповідь дам, а спершу спитаю тебе про таїнство життя нашого в цьому світі.

Питання. Скажи мені, любий осуднику, задля чого ти народився і прийшов у цей світ: для того, щоб жити, чи щоб умерти? А коли ти, народившись, хочеш мертвим бути, а не вічно жити, то навіщо ти й народився? Чому тебе ота окаянна утроба й випустила, коли на смерть, а не на життя? Знаю, що на те не можеш відповісти, що таке смерть, а що таке життя. Але потерпи трохи, я тобі той вузлик короткими словами розв’яжу. Смерть є для тих рожденних, котрі світ оцей люблять і до нього думку свою прикували, котрі задля тіла живуть та мудрують, котрі труп свій боготворять і, наче ідола різними фарбами, так свій труп різними барвистими шатами прикрашають, одягаючи, змінюють і ненаситну любов до принади того шмаття прив’язують, до злотоглаву чи адамашку, шкарлату [злотоглав = парча; адамашок = узориста шовкова тканина; шкарлат = яскраво-червона тканина] чи інших сукон, ціною до них подібних, і на тій мані виснажили всю свою думку, а до бога і до майбутнього віку ніяк свій погляд звернути не можуть. І це тому, що воліють плавати помислом у цій смерті віку нашого, а через це смерть життя цього обертають на майбутню вічну смерть, тобто народжуються на смерть. На життя ж народитись —це коли, вийшовши з утроби у цей світ і дійшовши зрілого віку, думка вже має силу відрізнити зле од доброго. Тоді такий розсудить, як швидко вся краса світу цього від життя відходить, бо коли й не хоче людина її покинути, та мусить, бо із собою нічого не понесе. Отак уживати її тут і думку свою в ній поховати, значить безсмертя погубити і відпасти від життя й слави божої. Отак усе осмисливши й розсудивши в собі ту путь, візьме й відкине світ цей, а в ньому всю красу, різнобарв’я й принади й зненавидить славу, честь, а достойність цього світу обезчестить, обплює, потопче й висміє в помислах своїх і, ніби з якоїсь темниці, вирине на світло свободи, щоб бачити бога і на життя вічне навчатися й мислити. Тоді такий у саму свитку, на взірець мішка пошиту і безформну, одягнеться і з надією на живого бога вистрибне з тієї мирської ями на рівнину. Тоді думкою ні про що інше не турбуватиметься і не дбатиме, тільки про те, як би побачити славу свого господа, як йому вгодити — і буде з ним царювати вовіки. Такий на життя у світ цей народився, і тут у бозі життя проживає, і по смерті житиме вічно.