Прийдіть туди, в Святу гору, панове біскупи, і побачите ту стіну, розколену в час тодішньої латинської служби, яка стоїть, хоч інші попадали, для викриття єретичної мерзоти й осквернення престолу божої церкви!

Ота жертва була знищена по правді! Коли латина побачила це богознаменне чудо, — багато хто з них, відділившись, залишились у Святій горі, і з таких стали досконалі ченці, інші від’їхали на кораблі, сповнені сорому та страху. А коли ченці тієї обителі, яка була посоромлена богом, прийшли до тями, то пізнали свій беззаконний злочин і невтішно ридали, тиняючись по горах, як птиця, і не знаходили де й голови прихилити — все-бо в тому монастирі було зруйноване через їхній злочин.

Благодатні чудодійства і те, що показувалось у честь і славу сорока святим мученикам ¹²¹, тоді припинилося і зникло, коли поєдналися з латиною. Чудо ж було таке. Коли побудували святий храм від [імені] блаженних та вікопомних царів, тобто Романа та інших ¹²², був він вельми гарно прикрашений. Отож прикликали святителя з причтом і храм, як годиться, освятили. Коли ж архієрей назвав на ім’я сорок мучеників, то — о чудеса! — від підніжжя святої трапези почав рости манітар, стебло і гранеси [манітар = гриб; гранеси = слово неясне], а шапкою манітар виглядав, ніби яблука, яких числом сорок — він здійнявся вгору над святою трапезою і отінив усе святилище — на таке преславне чудо всі богові й тим сорока мученикам славу воздавали. Всі тоді недужі, які були в обителі, зцілилися, діставши змогу вкусити від святого манітара. Пронеслася звістка про те чудо по всьому світу, і багато людей приходило з недугами і діставали здоров’я, а хто лежав у хворобі непорушне і сам не міг прийти, посилав до обителі з дарами і послані приносили богодарованого манітара, а коли куштували, то діставали зцілення, а що людей було багато, то весь до крихти розібрали; так у честь і на славу сорока святих великомучеників проріс він 9 березня-місяця, коли божа церква відзначає їхню пам’ять, і не одного зцілив, як у давньому Сілоамі ¹²³, але всіх, хто куштував цього манітара. І кожен, де б він йе перебував, діставав собі зцілення. Таке-бо чудодійство було всім, і таку воно мало силу. А що спершу доброненависник диявол і супостат християнський православний рід перемагав, таким чудом вийшов поборений; зрештою, він і діло сотворив, бо зіткнув проклятих ченців із духоборцями, які з’єдналися супроти святої трапези. Тоді ото чудо припинилось у початках, бо святе псам віддавалося, а чудотворне діяння пожерли духоборнії вепри. Таке бог любить чинити щодо тих беззаконних духоборців й опрісників, забирає від таких богомерзьких святе знамення.

Всяка-бо, каже, жертва нечестивих бридка перед богом; коли і себе за добрих вважають, то бог увіч їм противиться, щоб беззаконні не виносилися, а щоб посоромлювалися, як тепер, так і на Христовому судилищі. Православні ж, хоч і страждають у нинішньому віці, але сподіваються і бажають узяти від мздоподавця Христа, бога нашого, уготоване благо. Таке кажу про це.

А що пребеззаконний і мерзенний цар Матеолог хоч і поткнувся на Святі гори і хотів знищити православ’я, але нічого не досяг, не зумів — самого було повергнуто і дім його знищено, як колись Саулів ¹²⁴. Афонська ж гора, як Давидів дім, росте й триває, про що розкажемо далі.

Тепер же повернемося до завершення повісті про те, що тоді трапилося. Ті іноки, які поховалися від духоборців, повиходили з вертепів та хащ і кожен до своїх місць повернувся — і побачили вони свої притулки попалені й розвалені, а братів по обителі побитих. То хто б від такого не заплакав?! Друга Рахіль ¹²⁵, Афонська пустиня, оплакуючи отців, не хотіла втішитися, бо загинули вони. Іноки ж подвійний плач і крики возносили й волали: "Боже, прийшли люди ніби в ім’я твоєї матері, осквернили святу твою церкву, зробили Афон, як сховище для овочів, поклали трупи рабів твоїх на поживу птицям небесним, а тіла преподобних твоїх — земним звірям; пролили кров їхню, як воду, навколо житла (Афона), і не були вони поховані. Пролий гнів свій на язики, котрі тебе ганьблять, і на царства, які на первістка твого, тобто православ’я, наступили! Хай небавом проллються на нас щедроти твої, господи, адже зубожіли ми вельми — допоможи нам, боже, спасителю наш, заради слави імені твойого збав нас, господи! Ми ж бо люди твої і вівці пасовища твого, сповідуємося тобі, боже; вовіки, з роду в рід передаватимемо оповіді й перекази преславних наших отців!"

Отак ридаючи й волаючи, плач вони погамували і почали ховати тіла святих скрізь по Святій горі, де кого були знайшли. Через це Афонська гора відтоді й донині в благочесті пробуває, так як дерево при воді цвіте, і багатьом випрошує плід вічного життя. А нечестивий цар зі своїми згодниками, як безплідне й посохле листя, разом із пам’яттю-шумом антихристового вітру навіки згинув і до решти щез.

Придивіться ксьондзи-біскупи до тодішнього чуда: що сталося, коли престол благочестивих [при службі] осквернився латинською неправедною мшею, а придивившись до того достатньо, увіруйте, що і в Берестю те чудо насправді сталося, коли на викриття нечестя вашого замість вина з’явилася вода, і не махлюйте через прокурацькі викрути істинною вірою православних: ніби те сталося через помилку, а не через чудо. Справжнє чудо і велике чудо! Але, бачу, антихрист настільки осліпив вас цим віком і оморочив, що вже не хочете від цього чуда, явно показаного, стати чистими, прийти в чуття і страх; більше того супротивно наліпили на істину махлярську брехню, кажучи, що через помилку те сталося. Але це ви брешете як хочете! Ваш вік, ваше неправедне царство, ваше марнославство, ваша безпутна розкіш, ваша ідолопоклонна могутність, ваша поганська владність і начальство, все ваше, що вік оцей ховає в собі, — все те вам служить. І вами володіє, і навіки володітиме. Але хай тільки з цього життя прогнані будете, тоді побачите, що матимете; тоді побачите, як воно істину брехнею бороти, як тлумити її і побивати; тоді побачите ректора й учителя вашого, від якого ви тим розумом отруїлися; тоді побачите коронодавця життя оцього, від якого у цьому віці коронувалися; тоді побачите царство володаря віку цього, від якого прославилися; тоді побачите, як душевне покривало, привалене плотською силою, після смерті відкриється вам, — а зараз творіте, як хочете!