Тоді панна Ольга підвелась і одійшла до другого віконця. Юдко висипав із торби недоїдений кіньми дорогоцінний овес. Квочка смачно й поважно квокаючи прямувала до ніг Юдка, біля яких падало зерно.

А за нею дрібно, прожогом котились жовті, пухнасті грудочки.

Ольга Іванівна вернулась до столу й сіла на старе місце. І в очах уже не було п’яної, густої синяви, тільки нижня, повна губа ще пашіла гарячою напухлістю.

— Так ви мені поможете знайти коней, пане докторе?

Доктор сидів, сперши голову на обидві руки. Для чого, для чого ж вона лицемірила?! Для чого задавала це питання, знаючи вже, що за один дотик до її божественно-таємничого єства він поповзе за нею на всі небезпеки й на всі смерті.

— Ми поїдемо кіньми Юдка, Ольго Іванівно, не треба шукати.

Панна Ольга подивилась на сховану в руках голову доктора й помовчала.

Потім раптом підвелась і рішуче покрутила головою.

— Ні! Все це абсурд. Це — божевілля. Ви простіть мені за ці розмови, але я не можу прийняти вашої… помочі. Це — божевілля. З якої речі? Ні, ні, ні! Їдьте собі, докторе, спасибі вам і часом згадуйте… випадкову знайому. А мені тільки поможіть найти коней.

Доктор підійшов до неї й злегка поклав руку на плече їй, як то часто робив пацієнткам, що вередували.

— Ольго Іванівно, ви самі розумієте, що ми живемо в божевільний час. Одним божевіллям більше, менше, це не має ніякісінького значення для того режисера, який ставить божевільну п’єсу. Моє життя мені потрібне, говорячи сучасною мовою, остільки-оскільки. Маю ж я право ставити його на карту в грі? А я хочу поставити його на вашу гру. Так от, кажіть мені тепер усе. Куди вам треба їхати? Через що небезпека? Чим я можу бути корисним?

Ольга Іванівна подивилася знову просто в лице докторові, перевіряючи, чи його, чи себе, й помалу відійшла до столу. Дивлячись у віконце, вона якийсь час помовчала, потім тихо, рівно, байдужим голосом проговорила:

— Я їду в штаб південної червоної армії, щоб убить командуючого цією армією Машкова. Його штаб тут десь коло Соснівки.

І після цього знову спокійно глянула на доктора. Докторові кинувся в очі знайомий, сухий, скляний блиск її очей. Од слів же у грудях штовхнуло й надушило їх, як мішком з піском.

Але коли він заговорив, голос його був теж такий самий спокійний і рівний, як і в неї.

— Можу я задати вам кілька питань?

— Будь ласка.

— Маєте ви якісь можливості доступити до Машкова? Якісь зв’язки, одне слово, якісь вироблені, підготовані способи здійснення перших кроків?

Панна Ольга повільно покрутила головою. Вона не мала ніяких ні зв’язків, ні вироблених, підготованих способів. Вона знає, що охорона в Машкова велика, що доступ дуже трудний, але… але вона покладається на те, що їй удасться все ж таки пройти до нього.

— Яким способом?!

Панна Ольга зробила невиразний жест і посміхнулась.

— Якимнебудь.

Доктор зрозумів: тим самим, яким вона проходила всюди, куди їй треба було; тим самим, від якого Юдко світився і згоджувався зробити свою балабусте вдовою, яким комісари давали незаконні пропуски, яким він сам опинився в Соснівці й готов був опинитись на тім світі. І справді: чи не дужчий, не дійсніший це спосіб, ніж усі пропуски, мандати, зв’язки, організації?

— Гм! Ну, а як же ви гадаєте там? Наяда знову невиразно повела головою, плечима, бровами.

— Не знаю. Якнебудь. Ну, скажу, що маю якісь дані про німецьку армію. Та це не важливо!

Доктор згодився: розуміється, не важливо. Важливо, щоб Машков побачив її, подивився на неї, зустрівся з її поглядом, щоб на нього випромінилась її посмішка, щоб обвіяло його ритмом її тіла. Тоді він усьому повірить, із усім згодиться, на все заплющить очі. А хіба вона не може сказати йому, що просто захоплена ним, героєм, що прийшла з ним творити народній суд? Хіба він не повірить, коли це скаже вона? Розуміється, в неї сила більша за всі пропуски й цілі армії.

— Та-ак. Ну, а… Простіть, Ольго Іванівно, що я втручаюсь. Я не знаю, які мотиви штовхають вас на такий акт. Але мені просто виникає питання: чи варто ж віддавати ваше життя, вашу красу на боротьбу з вітряками? Тим, що ви уб’єте Машкова, ви не спините тої сірої маси вітряків, що вимахує крилами, від того не спиниться рух, що є наслідком цілої історії. Ні Машков, ні Ленін не утворили цього руху, вони — тільки перехресні точки різних сил. Зникне Машков, чи Ленін, нічого від того не зміниться, все йтиме так, як мусить іти. Замість Машкова чи Леніна, стане якась інша особа в точці перехрещення сил, і буде те саме. За віщо ж ви повинні в цій каші загинути? Я не в своїх інтересах говорю, Ольго Іванівно, ви ж розумієте. Мені боляче за вас. Мені боляче, коли гине велика сила, створена природою, не вжита в тих цілях, на які вона призначена. А мені здається, що ваше призначення не в терористичних актах. Ще раз кажу: своїм геройством ви не спините цього хаосу, відбирання землі, грошей, коней, стєнок. Не спините, Ольго Іванівно! Так для чого ж давати своє життя за те, чого напевне не досягнеш?