— Такої удачі не можна було й сподіватися, — все дужче й дужче хвилювалася Дарина. — О, тепер, коли цариця прикрила нас своїм крилом, ми зуміємо поквитатися з ляхами, — збуджено промовила вона й рвучко підвелася.

— Ото, горличка може перетворитися на орлицю! — усміхнувся отець Мельхіседек.

— Ох, святий отче! Моліте господа за них, нещасних… і заступіться: немає в них захисника, немає в них молільника! — сказала Дарина.

Зворушений проявом такого сильного почуття, Мельхіседек підвівся і, поклавши руку на голову панночки, по-батьківському поцілував ЇЇ в чоло й промовив тремтячим голосом:

— На тобі хай буде благословення господнє, дух божий живе в серці твоєму, бережи ж цю святиню!

В цей час двері тихо одчинилися, і в трапезну ввійшов чернець Найда. Мельхіседек його одразу впізнав і після благословення сказав, що він питав про нього в Печерах, але йому відповіли, що чернець на послуху, а тепер він дуже радий, що його зустрів.

Дарина, побачивши Найду, мимохіть зашарілася: вона за метушнею, приймаючи такого дорогого й високого гостя, як отець Мельхіседек, забула про Найду, а він, може, голодний десь ждав, що про нього згадають.

— Невже панотець не снідав? — звернулась вона поквапно до Найди. — Я так захопилася бесідою.

— Дякую вельможній панні за ласку, — відповів, низько вклоняючись, чернець. — Я трапезував.

— А, спасибі тітці, — заспокоїлась Дарина й хотіла була запросити ченця сісти, але згадала, що без дозволу архіпастиря це було незручно, а тому й утрималась. А отець Мельхіседек, поправляючи рясу, випадково налапав у кишені папір і, витяг-ши його, розсміявся:

— Хе, старий же я став: говіркий, а малопам’ятливий… Коли панна питала мене про батька, то я сказав, що бачився з ним, а не передав головного — листа від нього: ось він!

— Лист від татонька! — зраділа Дарина. — Я так давно вже не мала вістей від нього… — І вона, взявши листа, відійшла набік, до вікна, й жадібно почала його читати.

— Ну, сідай, брате во Христі, — добродушно показав Найді на найближчий фотель ігумен.

— Перед його превелебною милостю постояти мені приємніше, — ухилився від запрошення Найда.

— Твоя воля, твоя щирість… — з лагідною усмішкою мовив ігумен. — А щодо мого давнього прохання чи не передумав ти, сину мій? Я про тебе говорив з отцем настоятелем печорським, і він ласкаво дав дозвіл на переведення тебе в Мотронинський монастир: якщо серцем не охолонув ти потрудитися в моїй обителі, то врата її для тебе широко одчинені.

Дарина, пробігаючи очима батькового листа, нашорошила вуха й ждала, що відповість на пропозицію ігумена Найда.

— Нести свій подвиг під благословенням найпревелебнішого владики серцеві моєму є радість, — після невеликого роздуму відповів чернець.

— Спасибі за ласкаве слово, а мені ти будеш вкрай потрібен… Дякуючи гос-подеві, є надія, що багато одібраних у нас храмів і монастирів будуть повернуті в наші руки, тоді постане багато тілесного й духовного труда для прийняття духовних дібр і пастви… Тепер ти можеш перейти до нас з легкою душею, бо не доведеться тобі своїх обітниць ламати і ти до кінця днів твоїх не розлучишся з власяницею і вериг на зброю не переміниш…

Останні слова вразили Дарину; сама не розуміючи чому, вона відчула, як вони болісно врізалися в її серце й змусили його здригнутись і тужливо стиснутись, її обличчя раптом вкрилося мертвотною блідістю. Навіть отець Мельхіседек помітив цю переміну й стурбовано запитав:

— Чи не пише батько про щось лихе, крий боже, що так стурбувало панну?

— Так… знову затримається… а мене непокоїть його здоров’я… Він так у дорозі не береже себе, — заговорила, розгубившись, Дарина, немов її піймали на чомусь такому, що вона приховувала й таїла навіть від себе самої. — Ні, про справи — то навпаки… Пише батько, — вела вона далі, оговтавшись трохи, — що його затримає ще закупівля й звезення харчових запасів, бо розпорядження є з Петербурга вирушати військам незабаром сюди до Києва. Виходить, те, що говорили в столиці, — правда, і наймилостивіша цариця наказала пересунути до кордонів нещасної країни свою державну допомогу.

— Хай буде благословенне її ім’я! — побожно промовив архімандрит. — Одначе мені пора; паства моя занадто довго жде пастиря! Поспішаю радісно: приспів убо слушний час.

Коли владика вийшов на ганок, до нього підійшли всі під благословення: за панами наблизилась челядь, а за челяддю й лісові гості. Благословляючи лісових гостей, Мельхіседек сказав їм загадково:

— Каліки й нужденні! Живете ви іменем Христа, а незабаром, може, й стати за Христа буде потреба!

— Звели, найпреосвященніший владико! — прогудів октавою колишній диякон і почервонів, зніяковівши.

— Благослови тільки, — вирвався з натовпу другий голос.

— Амінь! — кинув їм коротко архімандрит і зник у просторій каруці. Ляснула пуга, й шестерик ситих коней легко підхопив екіпаж: здригаючись і погойдуючись, покотила колимага по м’якому зеленому подвір’ю, а як проминула браму й виїхала на монастирський шлях, то зняла хмару білої куряви, що довго клубочилася вдалині.