Немов страшна лавина, росли війська Залізняка і Найди.

У шляхта залишалася тільки одна надля на порятунок — сховатися за стінами тих міст, володарі яких утримували свої власні команди.

Найбільш укріпленою серед таких міст була Умань. Туди й кинулись усі ляхи, усі євреї, яким пощастило втекти від гайдамаків.

Але гайдамаки швидко посувалися на південь, розтікаючись у своєму русі по Уманщині й Брацлавщині.

Сгрии привид панічного жаху мчав перед військами месників, хапаючи своїми чіпкими, крижаними руками всіх утікачів, яких наздоганяв на своєму шляху. Його моторошний подих долетів урешті й до Кам’янки, куди Гершко перевіз свою дочку.

Коли Сара впала серед світлиці, усі вирішили, що вона померла, тільки стара Рухля не втратила самовладання.

З дитинства вона розумілася на тих фарбах, знала, як згубно діють вони на організм, але й знала, як рятуватися при отруєнні ними.

Покликавши Ривку, вона з її допомогою одразу ж зняла з Сари вбрання, перенесла дівчину до кімнати, поклала на постіль, а потім кинулася в пекарню і повернулася з глеком молока, змішаного з розколоченими білками. Трохи підвівши Сару, Рухля почала вливати їй у рот цю суміш, а Ривці наказала розтирати дівчині руки й ноги.

Підбадьорені клопотами старої, яку єврейське населення вважало за тямущу лікарку, сміливіші з гостей почали допомагати їй.

Коли дівчину примусили ковтнути молока, Рухля намішала сірчаного цвіту з вугіллям, розколотила цю суміш у воді й влила її у Сарине горло, потім обклала небогу пляшками з теплою водою і припарками з гарячого тіста, силкуючись за всяку ціну зігріти її.

Нарешті зусилля старої дали наслідки: на Сариних губах з’явилася піна, а слідом за тим усе її тіло затряслося від страшних корчів і з рота полилась яскраво-зелена рідина.

— Підведи її і підтримуй голову! — крикнула Рухля Ривці й, полегшено зітхнувши, промовила до гостей і Гершка: — Ну, тепер можна сподіватися на порятунок.

Рабин, що був серед гостей, підійшов до Гершка, який у своєму драному лапсердаку так і вкляк на місці, й, поклавши йому руки на голову, урочисто промовив:

— Великий бог Авраама, Ісаака та Іакова, і ти, ребе Гершко, заспокой свою печаль і зміни її на радість. Якщо господь захотів врятувати цю дівчину, то він поверне її знову до нас і звільнить тебе від тяжкого гріха й ганьби… Ти знову знайдеш дочку, а благородний Хаїм дістане жінку, прекрасну й чесну єврейку, гідну доньку своїх праотців… Тільки терпіння, треба дати їй спершу одужати… І не вдавайтеся до насильства…

— Так, так… Передусім спокій і сон, — поспішно заявила Рухля, — а там… тс-с-с! — вона приклала палець до уст і хитнула головою в бік Сари, яка розплющила очі. — Дайте їй заснути, а за лікування я сама візьмусь і, якщо бог захоче, вилікую.

В цю мить дівчина знову заплющила очі і впала на подушки. Гості злякано обернулись до Рухлі, але стара заспокійливо кивнула головою, замахала руками й прошепотіла:

— Тс!.. тс!.. Це сон — не смерть… Тепер добре… На краще! Усі поквапилися вийти навшпиньках з кімнати й залишили Сару під опікуванням старої.

Рухля сказала правду: Сара не померла. Ліки старої єврейки подіяли й вирвали дівчину з лап смерті. Та ще три дні свідомість не поверталася до неї. Сара покірно пила ліки, які давали їй, дозволяла розтирати себе, навіть приймала їжу, котру готувала Рухля з якимись особливими заклинаннями. Та напівбезтямний погляд дівчини виразно говорив, що все це виконує тільки її тіло, а душа десь зникла й не бере участі ні в чому.

— Дарма, дарма, це на краще! — відповідала Рухля на зітхання Ривки, яку лякав безтямний погляд Сари. — Якби вона була притомна, гірше було б: вона не стала б приймати ні їжі, ні ліків, і нам не вдалося б виходити її.

— Ой вей! — недовірливо похитувала сивою головою Ривка. — Ну, що з того, що ми виходимо її тіло, коли господь відібрав у неї розум?

— Не турбуйся! Виходимо тіло, тоді повернеться й розум, — запевняла Рухля. — Треба тільки не хвилювати її, заспокоїти, обманути.

— Ой вей мір! От ускочили в халепу! — зітхнула Ривка. — І так уже набралися через неї стільки муки, стільки клопоту! Не знаю тепер, де доведеться скласти свої старі кістки?.. Забилися сюди, а тут люди таке кажуть… таке… ой… ой!.. Від страху аж ноги тремтять…

— Бог змилується над нами… там у вас ще гірше… Тільки б виходити її, то можна втекти далі.

— Ой, ой! Коли б тільки швидше!..

— Скоро вже, скоро, я тепер знаю, що робити… Знайдуться в мене ще кращі ліки. Слова старої справдилися й цього разу.

На шостий день уранці, коли Рухля, за звичаєм, сиділа біля Сариного ліжка й плела панчоху, раз у раз спідлоба зиркаючи на хвору, що лежала з заплющеними очима, вона раптом відчула на собі чийсь погляд.

Рухля швидко підвела очі й зустрілася з пильним поглядом Сари. Але він уже був не безтямний і каламутний, як досі, а гострий, палаючий, сповнений ненависті й так змінив обличчя дівчини, що Рухля наче й не впізнала її. Та й важко було впізнати в цій виснаженій істоті колишню красуню Сару. За час хвороби вона страшенно схудла, щоки її позападали, риси обличчя загострилися, шкіра й навіть білки очей вкрилися густою жовтизною…