Софійка ступила за братом і сестрою у великий дім, уже не той, де здійснювалась оборудка з паперами. Піднялась дерев’яними східцями, зайшла до світлиці.
— Бр-р! Знов не топлено! — зіщулилася Франя.
— Для топіння ще зима буде, — буркнув зі світлиці старий Кулаківський. — Ліпше хазяйства гляділа б, а не швендяла десь!
— Ой, рада б уже, батечку, зіступити із вашого та на своє, бо у вас серед зими й снігу не випросиш!
— Хто тебе візьме? Дякуй, що не виганяю, та роботи пильнуй!
Раптом із сусідньої кімнати гахнув постріл.
— А тому дурневі усе забавки в голові, — махнула рукою Франя.
— Франю, батьку! Фрол… застрелився! — влетів до світлиці переляканий хлоп’як — очевидно, молодший брат.
— Як???
Усі побігли на постріл. Софійка стояла ні жива ні мертва. Тіло били дрижаки. З таким жахом іще не стикалася!
— Діставав зі скрині… А воно само — бабах!..
Не тямлячися, дерев’яними східцями зіслизнула донизу. Вилізла за хвіртку. Довго брела осінньою вулицею, намагаючись потрапити додому: до свого рідного, без сварок і пострілів, дому!
Схаменулась, аж коли за ворітьми завалували пси. Ой, це ж вона стукає кільцем на хвіртці! Відступила, роззирнулася. Замість її дому якийсь незнайомий двір! Господи, та вона ж — у минулому! Не дивно, що її поверхівки й близько немає! Вона хоче до мами!..
Чому-бо досі не вдома? Тю, з переляку й розум відібрало!
— Ілар-р-рок!
27. Франя не здається
На кілька днів мов очманіла. Або хвостиком ходила за мамою, або сиднем сиділа в залі чи на кухні біля когось із рідних. Тато навіть дивувався:
— То завжди зачиняється в кімнаті, а це не відходить від гурту. Така домашня!
— Здається, на Софійку погано впливає місто! Із Половинчика вона приїхала, як нова копійка, а тут… — додала мама.
— Ти, племінничко, закохалась!
Тітоньці, звісно, тільки кохання в голові!
Ночами тремтіла від страху. Прокляття таки діяло. Родина розвалювалася, хоч, видно, грошики мала неабиякі. Як мовить Вадим, бабки є, щастя — ні грама!
Чи могла вона, Софійка, чимось зарадити? Якби, наприклад, випередила Фрола, відштовхнула його від скрині? Чи той шалапут послухався б її? А могло статися, що мама і тато марно шукали б у цьому часі свою загублену доньку! Та і небо з землею не сходилось ніде. Отже, тут вона діяти не могла.
— Уявляєш, того хлопця… з фотографії… що зі старшою жінкою… Він застрелився!!! — тільки й змогла сповістити Вадимові, коли знову зустрілися ввечері під акацією.
— Не пам’ятаю, про кого це… Тих же фоток — валом! Але чого так злякалась, наче він при тобі ласти склеїв? — заспокоїв Вадим. — Це було так давно, для нас уже — як серіал, в’їжджаєш?! Той фраєр досі все одно б не протягнув! Тож не розпускай нюні, а валяй далі: мене вже це прокляття задовбало!
Як не дивно, але Вадимові слова подіяли. Він, як завжди, розсудив правильно! Треба валя… ой, діяти!
— Чому не прийшла вчасно? — Немолода селянка у картатій хустині й свиті, накинутій поверх вишиванки, суворо дивилась на гостю. — Зілля вже перестояло, місяць спадає!
— Не могла. Хоронила брата: застрелився ненароком! — пояснила Франя.
— І що, після похорону — зразу весілля?
— То вже мій клопіт! Ти своє зроби!
— А як не захочу?
— Я гарно заплатю!
— Слухай уважно. Сьогодні по обіді Клава до ставка прийде шмаття полоскати. Налякай! Переляк на воді найтяжчий. Від нього ніхто не відволодає. Тільки повного кухля вже не лий Корнієві: лиш половину. Перестояло. Сили в ньому більше, ніж треба.
Франя сховалась за широким престарим деревом і стала чекати.
Тут зручно прати. Пласке каміння, чистий, не зарослий берег. Сизе осіннє небо плавно переходило в сірувату непривітну воду. Чи небо з землею сходиться?
Софійка забачила вдалині дівчину з пранням на коромислі, впівголоса озвалась:
— Не йди туди! Вернись додому! Біля води біда чекає!
— А-а-а-а!!! — заверещала дівчина і, покинувши коромисло, щосили побігла геть. — Нечистий промовляє! Нечистий!!!
Господи, вона таки перелякала нещасну! Мало не на воді! Звісно, хтось невидимий каже про біду — спробуй не злякатися!
Не встигла дівчина щезнути з очей, як із протилежного кінця, просто назустріч Франі, йшла, виспівуючи… прапрабабця Клава! Дівчатко зі сполоханими очима!!! Ось на кого панна Кулаківська зуби гострить! Ось хто перейшов їй дорогу! Що ж робити?
А Клава тим часом уже підтикає спідницю. Вбрана досить легко, як на погоду. Сирітка!.. Ступила на широкий камінь у воді, розмахнулася праником…
— Гар-гар-гар-гар-р-р! — вискочила з-за дерева Франя.
Софійці не вистачило якогось кроку!..
Клава сторопіла, звереснула. Замість утікати до берега кинулась у ставок. Дівчата, які, очевидно, теж ішли прати й усе бачили, вчасно витягли сердешну на сухе. Вона ж кричала щось несусвітне — можна було розібрати тільки слово “пес”, — рвалася до води і безтямно відштовхувала подруг. Таки збожеволіла?