От зразок пісень, в яких епічних формах та фарбах обмальовується краса китайської дівчини-красуні:

Руки, як білий паросток,
Шкура, як захоловший смалець,
Шия, як у черв’яка Цю-Ці,
Зуби, як гарбузове насіння,
Голова, мов у жука,
Брови, як у метелика,
Принадний осміх на устах!
Чорні чоловічки пишних очей ясно виступають на білках.
Дарувала мені айву-яблуко,
Я оддячив яшмою, –
Не подякував,
А щоб навіки бути в приятельстві.
*
Твої ясні очі, гарні брови,
Блискучі виски
І справді така людина –
Красуня царства!
Про кого думати?
Про красуню Мен-Цзян.
Закликала мене в шовковичний гай,
Запросила на верх терема.,
Проводила мене на річку Ці!
*
Прошу хлопця:
Не перелазь в мій огород,
Не ламай посаженого мною дерева!
Чи стала б я жаліти?
Боюся: люди пустять славу!
Хлопця можна любити,
Але й людського поговору страшно.

От зразок пісень жалібних жіноцьких:

Муж поганий…
Городяни знають,
Піснями натякають –
Він не вважає…
Хто приворожив мого красуня?
Серденько ж то як неспокійне!

В урядницьких піснях чи одах урядники жаліються на свою важку службу то в дворцях царів, то в далекій дорозі по царству.

Серце рветься,
Коли роз’їжджаю по царству –
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вийду на сю голу гору,
Дивлюсь: чи не вгляжу батенька.
Батенько каже: Ох!
Мій син відбуває службу,
Ні вдень ні вночі не спочиває.
Ох, коли б він був обережний,
Коли б прийшов, не покинув.
Дивлюсь, чи не вгляжу матінки.
Матінка каже:
Ох!
Мій син відбуває службу,
Ні вдень ні вночі не спочиває.
*
З непорушним шиньйоном
І день і ніч у царя.
В смушевому кожушку
З боку на бік перевалюючись,
Вертається з дворця їсти.
Сторожке нічне ходіння,
День і ніч у царя.
Доля і справді неоднакова! 3

І після таких жартівливих пісеньок книги "Ші-цзін", як напр.: "Ой на горі кущі, на болоті ненюфар, не бачила красуня, побачила дурня" – наступає виділ релігійних гімнів, такі, наприклад, оди про бога, як отся VII-а ода, в котрій китайська найвища сущість своїми прикметами пригадує єврейського Єгову, а сама ода нагадує псалми, де виспівується величність та гнів найвищої божеської сущости:

Грізний, страшний Шанді (бог),
Поглядає вниз з величністю,
Прозирає в своєму зерцалі всі чотири кінці світу,
Вишукує способи для народу.
Небесний цар, розбираючи сі гори,
Дав усьому призначення.
Небесний цар сказав (цареві) Вень-ванові:
Нема порушення моїх законів – і каяття не треба;
Небесний цар сказав Вень-ванові:
Ти принадив мене своєю світлою вдачею!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вень-ван знаходиться вгорі!
Ой, світить він на небі!
Вень-ван то сходить на небо, то низходить на землю,
Знаходячись то по праву, то по ліву руку бога.4

В "Ші-цзін" багато од та гімнів, в котрих говориться про принесення жертв царями, заможними людьми. Оди були зібрані Конфуцієм при дворах провінції Лу та Чжау. В сих одах співається про царів, урядників, усяких послів: є оди на привітання послів з інших царств, як вони вступали до богдиханів у дворець. Є такі оди, в котрих вихваляється елемент бюрократичний: в них вихваляється пильний урядник, що скаче скоком, щоби сповнити приказ свого начальника. В книзі "Ші-цзін" є навіть народний календар, але такий темний, написаний в таких коротких та неясних висловах, що самі китайські коментатори не зовсім однаково його виясняють і розуміють.

Ся книга пісень, та ще й народних, має й справді велику вартість як елемент виховання, бо в усіх народів стародавня поезія вкупі з історією служили для морального й патріотичного виховання. В сьому китайці спільні з давніми еллінами та євреями: для перших "Іліяда", для других Біблія служили книгами для виховання, котре лягло в основі сьогочасної культури Європи.

Дальші складові елементи культурного типу китайців – систематична міфологія, міфологічний епос, героїчний епос, філософія – не розвились в Китаї. Тут ми бачимо пропуст в розвитку культурного типу, неповність культурности усіх сил людської душі. Систематична міфологія та міфологічний епос і не могли проявитись в китайців через саму вроду й характер і саме сутя китайських божеств, абстрактних, необформованих, нездатних по натурі до діяння усяких пригод. Ні китайський Дао, ні генії та духи неба й землі не мають ґенетивної історії, не мають усяких цікавих пригод у своєму житті, ніякому з смертних ніколи не показувались, не мають великого впливу безпосередньо на життя людини, не грають тієї ролі, яку відігравали в греків боги Олімпу, в германців боги Валгалли. Коли Дао чує людськими ушима, бачить людськими очима, то які могли бути пригоди в його житті? Він якась мертва сущість, сутніюча в становищі спокою, а генії, як жизньові сили сущостей, навіть не можуть сутніти нарізно від усяких елементів та сотворінь. Нема в китайців і епічного героїчного епосу. В Китаї були в давні часи війни, коли ще Китай був подроблений на уділи, але по своїй вдачі китайці – народ не хижий, мирний. Вони не люблять війни і певно не становлять героїзм за велику достойність та вартість і тим їх фантазія не утворила ідеалів людського героїзму, які утворили греки в "Іліяді", германці в "Едді", фінни в "Калевалі". Китайці своєю натурою більше домонтарі, сидуни, народ не загонистий, любив сидіти в себе вдома, не любив вештатись по світу, розкидати свої колонії в чужих краях, як любили се елліни та фінікійці, бо їх край просторий та широкий, і землі в них було доволі, йому не доводилось стикатися в чужих краях з іншими народами, відвойовувати в них землі для колонізації, а через те й не було героїчних пригод у житті, вражаючих фантазію, нема й оповідання про такі цікаві пригоди, нема й героїчного епосу.