А тимчасом з нашого погляду, Конфуцій був зовсім навіть не духовною особою. Се був просто вчений муж, котрий, як думають китайські вчені, перший взявши від адміністрації та з архівів китайський, майже гієроґліфічний алфавіт, трохи спростив його, приспособив до письма, звівши його на 6000 значків; він перший завів у Китаї школу, з котрої вийшло 3000 учеників, і написав найдавніші в Китаї книги: "Ші-цзінь" чи книгу релігійних гімнів і народних пісень, "Чунь-цю" – першу і найдавнішу літопись Китаю, "Лунь-юй"— книгу моралі чи моральні розмови і "Шу-цзін" – книгу історії Китаю, хоч книга історії "Шу-цзін", як доказують тепер, не належить до Конфуція, а з’явилась після нього. Конфуцій був просто вчений муж, перший літописець і збирач пісень та гімнів, і сього історика та збирача пісень шанують у Китаї, як святого. В самій книзі пісень "Ші-цзін", сьому Святому Письмі китайців, змішані докупи звичайні народні ліричні пісні про любощі з релігійними гімнами до духів, що співались у храмах при принесенні жертв. Сього змішування докупи народних пісень про любощі, ліричних поетичних творів з релігійними молитвами до бога та до духів ми тепер ніяк не зрозуміємо – таке воно здається нам чудне. І в християн і в магометан сі два елементи в літературі: світський та релігійний поставлені нарізно в дві групи і ніколи не змішуються докупи, як вода та олива. Вони навіть були ворожі між собою у візантійський період. В Китаї, де культура заснована на натуралізмі та політеїзмі, сього зовсім не примітно. В Китаї є храми, де стоять престоли на престолах, стоять ідоли чи статуї Будди, Конфуція, навіть є храми китайського Пріяпа, де моляться ті, котрі не мають дітей; в Китаї є бонзи чи жреці, що відправляють у храмах службу богові, сидячи двома рядами перед престолом і граючи на чудних музичних інструментах. Перед ідолами ставлять приносини: рис, пшеницю і усяке зерно в чашечках. Все в китайців є, що дотикається до релігії, але сама релігія якась ледве постерегаєма, якась світська, не духовна, і більше формальна, обрядна. Ідеалами релігії та моралі служать не духи та генії, а вчені й благочестиві моралісти та предки. Кожна заможніша сім’я в Китаї має своє кладовище, де ставиться капличка, в котрій лежать записи про предків фамілії чи їх біографії. В тих записах записано про доброчинки й добродіяння деяких предків; записано, котрий був добрий господар і як він провадив господарство, і як добре виховав сім’ю. Раз в місяць ціла фамілія збирається в ту капличку і батько читає ті біографії, як у нас читають житія святих, для наслідування й навчення. Релігія не грає ролі в державі, в школі, в науці, не має великого впливу на суспільство, впливу на напрямок розвитку літератури в звісному тоні. Політеїзм та релігійний натуралізм китайської релігії має характер дуже погоджаючий для широкого й вільного розвитку культури і в сьому дуже схожий на давній культурний еллінізм, котрого культура була так само заснована на ґрунті натуралістичного політеїзму.

Слідком за релігією в історії найдавніших людських культур зараз іде поезія та мораль. Так було в Китаї. Найдавніша книга в Китаї, як ми вже сказали, – се "Ші-цзін", книга пісень та гімнів. Книга "Ші-цзін" не написана, а тільки зібрана й видана Конфуцієм, котрий зібрав усякі пісні, оди та гімни (як думають у Китаї, три тисячі; з сих трьох тисяч він вибрав триста пісень, дещо повикидав, дещо поперероблював), впорядкував їх і може деякі виправив. Книга розділяється на чотири розділи: в першому розділі знаходяться народні пісні, в другому й третьому малі та великі оди, в четвертому релігійні гімни. Усі китайські вчені однаково думають, що сі пісні та гімни Конфуцій зібрав в уділі Лу, звідкіль він був родом, та в царстві Шан, звідкіль родом були його предки. Решту гімнів Конфуцій дістав при дворі китайських богдиханів з династії Чжоу. Ся книга "Ші-цзін" дуже поважається в Китаї, як Святе Письмо: на її авторитет стикаються вчені й благочестиві в тезисах моралі, в моральних відносинах до сім’ї, до урядового світу, суспільства, релігії, духів, бога, як на найдавніший і через те священний авторитет; вірші з сієї книги пішли в народ, як приказки й мудрі поговорки. Ся книга як збірник побутових і релігійних пісень та ще й народних, збірник самий давній і перший в світі, що склався майже за 1000 років до Христ. Різдва, і сам по собі для кожного має велику цікавість.

В першому виділі народні пісні мають характер безперечно народний: вони картинні, часом темні для розуміння; вірші в коротких фразах, граматично не гаразд розвитих. Між віршами зв’язок якийсь далекий, до котрого потребувались коментарі. Багато з сих пісень дуже наївних і поетичних. Є тут пісні веселі, пісні про кохання, пісні жіночі й чоловічі, пісні економічні й хазяйські та хліборобські. Тут є й пісні дівчини, котра бажає вийти скоріше заміж, пісні закоханого парубка, причарованого милою, її красою. Є тут пісні жалобні, пісні покинутої чоловіком жінки; є пісні про довгу розлуку, що дуже часто траплялась в ті часи частих війн між уділовими князями та походів. Є ще тут пісні урядницькі, котрі навряд чи й є де в інших народів. У сих піснях замість героїв та войовників вихваляються ревні урядники, царські слуги та посли, вихваляються й ревні воєводи чи губернатори. Урядники жалуються на множество роботи в дворцях царя, сумують, що їм часто доводиться кидати на довгий час сім’ю й хату і роз’їжджати по усяких краях. Урядницьких пісень найбільше в виділі, де зібрані усякі оди.