Є в ф р о с и н а (тихо). Чом же це він не стає передо мною навколішки, як той вусатий копитан перед мадамою?

Г о с т р о х в о с т и й. Ви не вірите? (Приступає.) Ви не вірите? Так знайте ж, що я більше нікого не любив, не люблю й не любитиму, окрім вас. Як побачив я вашу, таку заввишки, як дзвіниця, коафюру на голові, то трохи не вмер на місці. Як почув я вашу вчену розмову, то й поклав, що для моєї компанії треба такої жінки, як ви.

Є в ф р о с и н а (тихо). Оце мені трохи подобається. (Голосно.) Може… не знаю. (Кокетливо.)

З дверей знов виглядають голови Сидора Свиридовича й Євдокії Корніївни.

Вони обоє сваряться одне на другого й кивають головами.

Г о с т р о х в о с т и й. (падає навколішки перед Євфросиною). Євфросино Сидоровно! Без вас мені не жити на світі! Якби я так часто ходив до Братського монастиря, як часто ходжу попід вашими вікнами, я б давно уже присвятився. Вірте мені, що говорю правду!

Є в ф р о с и н а. Якби пак можна було заглянути в вашу душу та подивитись в ваше серце!

Г о с т р о х в о с т и й. То там ви побачили б, що золотими слов’янськими буквами написано: Євфросина Сидоровна Рябкова. Ой, якби золотий ключ од вашого серця та лежав в моєї душі в кишені, який би я був щасливий! А! Я б щогодини одмикав би ваше серце та все дивився на його! Я б не їв, я б не пив, я б не курив три дні, тиждень, та все заглядав би в ваше серце. Євфросино Сидоровно! Що ж ви скажете? (Бере її за руку.)

З-за дверей Рябко і його жінка радісно кивають одно другому.

Є в ф р о с и н а. Я… я… дайте мені трохи подумати! (Затуляє очі й лоб долонею.) Я так стривожена, так стривожена; так якось все сталось несподівано, негада-но! Я… Я даю вам свою руку (подає руку), але треба попереду спитати батька-матері! Вибачайте мені, що я вас на часочок покину. (Виходить у кімнату. Мати йде з пекарні слідком за нею в кімнату.)

ВИХІД 15
Г о с т р о х в о с т и й сам.

Г о с т р о х в о с т и й. Ну, випав деньок мені сьогодні! Якби два такі деньки, то хоч і на Щекавику. Так Євфросина моя! Яку ж жінку матиму тепер! Ффф! Висока, та широка, та на голові півпуда кіс! Кругом пані! А шлейф! А розуму, а розуму! От тепер, Свириде Йвано-вичу, гуляй на всі застави! Гроші є, лавка є, ще й до того жінка пані ! А Оленка… Та що мені Оленка? Знайдемо десять таких Оленок, аби тільки охота. Не перший і не останній Свирид Йванович дурить жінок та дівчат.

ВИХІД 16
Г о с т р о х в о с т и й, Є в ф р о с и н а, Є в д о к і я К о р н і ї в н а, С и д і р С в и р и д о в и ч.

Є в ф р о с и н а, Є в д о к і я К о р н і ї в н а і С и д і р С в и р и д о в и ч виходять.

С и д і р С в и р и д о в и ч все нюхає табаку й прикашлює.

Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу і ви, Євдокіє Корніївно! Я переговорив з вашою розумною дочкою Євфросиною Сидоровною про одну дуже важну річ, про котру ви вже, певно, знаєте. Я хочу женитись з Євфросиною Сидоровною, і вона вже дала мені своє слово, а тепер прошу й вас, як батька й матір, чи згодитесь ви на те?

С и д і р С в и р и д о в и ч. Як моя дочка Євфросина Сидоровна так хотять, то нам, старим, нічого перечити.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Еге… нічого перечити. Я ж кажу, нічого перечити.

С и д і р С в и р и д о в и ч. Тільки, тільки… мені казала звісна на ввесь Печерська брехуха Меропія і цілосвітня брехуха башмачниця і підбрехачка бублейниця… ніби ви посватали Оленку: так нам якось ніяково одбивати жениха од Оленки.

Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу і ви, Євдокіє Корніївно! Ви самі сказали, що то за люди Меропія, башмачниця й бублейниця. Може, я вам не до вподоби, а ви тільки Оленкою хочете мене одіпхнути?

С и д і р С в и р и д о в и ч і Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми кращого жениха не хочемо для Євфросини, як ви, Свириде Йвановичу.

Г о с т р о х в о с т и й. Коли так, то кланяюсь вам низенько і дякую вам за ваше слово. (Цілується тричі з Сидором Свиридовичем і Євдокією Корніївною.) Об інших річах я пришлю сватів поговорити хоч би й завтра.

С и д і р С в и р и д о в и ч. Хоч і сьогодня! Я не ворог своїй дочці. Що в мене в скрині, то все Євфросинине.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Все Євфросинине: аж чотири шовкові сукні, та ще й дорогі: по три карбованці за аршин сама платила; п’ять пар черевиків на таких високих закаблучках…

Є в ф р о с и н а. Годі вам, мамо!

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що правда, то не гріх.

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Одначе з тих закаблуків та черевиків мало користі! (г о л о сно,) Придбали ви своїй дочці, мабуть, дещо й лучче од черевиків.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Чого в моєї Євфросини тільки нема! Одного золота накупили…

Є в ф р о с и н а. Годі-бо, мамо! Є ж охота розказувати!

С и д і р С в и р и д о в и ч. Про мене, хоч і до зару— чин. За мною діло не стало. Тільки, мабуть, у нашої Євфросини й золотого персня нема. Вона така молоденька! Об тім ще й не думала й не гадала.