ВИХІД 10
Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й. Добривечір, Євфросино Сидоровно!

Є в ф р о с и н а мовчить і читає.

Г о с т р о х в о с т и й. Добривечір вам! Низенько кланяюсь вам, Євфросино Сидоровно, аж до сирої землі! Що це ви читаєте? Певно, щось дуже, дуже цікаве, коли й не можете одірватись. (Сідає коло Євфросини й заглядає у книжку.) Єруслан Лазаревич! Мабуть, дуже вчена, дуже розумна книжка, коли ви не можете одірватись! (Заглядає в книжку.) Дуже вчена, дуже ласа річ! (Встає й ходить по хаті.) Як же ваше здоров’я, ваше драгоцінне здоров’я, Євфросино Сидоровно!

Є в ф р о с и н а мовчить і перегортує листки.

Г о с т р о х в о с т и й. (знов сідає й заглядає в книжку). «Прекрасный Еруслан Лазаревич»… Дуже вчена річ. (Встає й заглядає в кімнату, в пекарню й кашляє. Тихо.) Е! Щось тут та є! Читає та читає, й слова не промовить до мене! Чи не знає вона, що я оце гуляв у Горпини та й дурив стару відьму, ніби я хочу сватати Оленку? Але хто ж оце приніс сюди звістку? Не сама ж Горпина або сорока на хвості! (голосно.) Євфросино Сидоровно! Чи не сердитесь ви чого на мене? Чи не обидив я вас чим, бувши у вас в гостях?

Є в ф р о с и н а схоплюється й ходить по хаті.

Г о с т р о х в о с т и й встає, падає на канапу й затуляє очі руками.

Є в ф р о с и н а. Химко! Химко! Йди сюди та накури в хаті пахощами, бо так і тхне на всю хату гнилими кислицями, неначе тітка Горпина тільки що вийшла з хати. Пхе! Пхе!

Г о с т р о х в о с т и й. (встає й ходить слідком за Євфросиною). Вам щось наговорили на мене, просто таки набрехали на мене. Правда, Євфросино Сидоровно? Клянуся вам, божуся; не вірте тому: все те брехня.

Є в ф р о с и н а. Рада б не вірити, та треба вірити.

Г о с т р о х в о с т и й. Ви заговорили до мене! Який я щасливий, що почув ваш срібний голосочок, Євфросино Сидоровно! За одно ласкаве слово дякую вам. (Кланяється.)

Є в ф р о с и н а. Не дякуйте, бо нема за віщо. Мені не дуже потрібно вашої дяки. Обійдемось.

Г о с т р о х в о с т и й. Ой Євфросино Сидоровно! Я б оддав половину свого віку, щоб тільки знати, за що ви караєте мене так тяжко! (Сідає на стільці й затуляє очі долонями.)

Є в ф р о с и н а. Отак. Виплачтесь на похмілля. В Оленки пили, а до мене прийшли похмелятись.

Г о с т р о х в о с т и й. Хто вам набрехав, що я пив у Горпини Корніївни?

Є в ф р о с и н а. Мені ніхто не брехав, ми з таківських, що все знаємо. Пхе! Як од вас тхне на всю хату; зовсім так, як од моєї тітки Горпини. (Одмахується хусточкою.) Химко! Химко! Давай сюди курева.

ВИХІД 11
Т і с а м і й Х и м к а.

Х и м к а (дме в покришку). Оце схотілося вам того курева! Кахи! Кахи! Таке добре, аж у горлі душить! (Тихо.) Це все примхи! Хочеться їй цього курева, неначе велика пані! (Голосно.)Чи годі, чи ще?

Є в ф р о с и н а. Кури ще, поки не викуриш злого духа.

Х и м к а. Та вже так накадила, що всі чорти повтікали б з хати, якби тільки були, не проти ночі згадуючи.

Є в ф р о с и н а. Коли не всіх викурила, то викуриш, може, хоч одного. Пхе! Пхе! Насилу перемогло тітчин дух.

Х и м к а виходить.

ВИХІД 12
Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

Є в ф р о с и н а. Чи добре ж вам там гулялось, Свириде Йвановичу? Мабуть, було що їсти, пити й по колінця в вівсі бродити.

Г о с т р о х в о с т и й. Ат, мусив зайти, коли стара затягла. Посидів трохи, побалакав… Та хіба ж ви не знаєте, яке там балакання. Міщанки попились, почали співати, потім почали плакати, потім почали лаятись. Насилу-силу втік та оце прийшов до вас, щоб одвести трохи душу.

Є в ф р о с и н а. Сюди б то принесли свою душу… А може, ви покинули свою душу в тітки?

Г о с т р о х в о с т и й. Ви жартуєте, Євфросино Сидоровно. Їй-богу, жартуєте. Я своєї душі не покину будлі-де. Хіба покинув би її там, де буде ваша душа, Євфросино Сидоровно, там — і більше нігде.

Є в ф р о с и н а. Чи гарно прибралася Оленка на той бал? Мабуть, наділа шовкову сукню, убралася в золото та в срібло, натягла кринолін отакелецький (показує), розпустила коафюру на голові, як гору. Ото шкода, що мені не довелось подивитись на Оленчин убір.

Г о с т р о х в о с т и й. Що це ви, Євфросино Сидоровно! Хіба ж ви не знаєте Оленки! Їй-богу, жартуєте! Хе-хе-хе!

Є в ф р о с и н а (з злістю). Але правда, що вона гарна? Яке в неї біле личко, неначе хто обсипав борошном. Які в неї блискучі великі очі. А брови! Чи правда моя, Свириде Йвановичу?

Г о с т р о х в о с т и й (важко зітхає. Тихо). Ой правда, правда! Де вже не правда! Ой очі, очі! А щічки! (Голосно.) Як ви гостро жартуєте, Євфросино Сидоровно. Але Оленка зовсім не така, як ви малюєте; то ваш язик такий гарний, що з-під нього виходить якось все гарно. Ой Євфросино Сидоровно! (Встає й наближається до неї.) Як послухаю вашої розмови, то аж поздоровшаю.