Є в д о к і я К о р н і ї в н а (з плачем, взявшись за голову). Ой бідна моя голівонька! Що ж то станеться з нашою Євфросинкою? Де ж тепер у світі знайти такого жениха для нашої Євфросини?
С и д і р С в и р и д о в и ч хапається за голову. Обоє бігають по хаті.
ВИХІД 6
С и д і р С в и р и д о в и ч, Є в д о к і я К о р н і ї в н а і Є в ф р о с и н а.
Є в ф р о с и н а (виходить з кімнати). Що це з вами сталося? Чого це ви так бідкаєтесь?
С и д і р С в и р и д о в и ч. Де ж пак не бідкатись?
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Де ж пак не бідкатись! Коли б ти знала… та не хочу казати… Кажи вже ти! (До Сидора Свиридовича.)
С и д і р С в и р и д о в и ч. Кажи вже ти, бо в мене язик став, як колода: ніяк не повернеться.
Є в ф р о с и н а. Кажіть-бо, не мучте мене! Яке там нещастя сталося? Певно, щось таке, що доброго слова не варто.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Де ж там не варто, коли варто. Ой боже мій!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Тут забігали до нас аж три куми Горпини Корніївни та казали, що на іменинах у Горпини Корніївни був Гострохвостий…
Є в ф р о с и н а. Був Гострохвостий! А як він смів там бути, не спитавшись мене? Потривай же, мосьє Гострохвостий! Я ж тобі виварю воду!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Еге, вивариш воду, коли він уже посватав Оленку.
Є в ф р о с и н а. Оленку? Посватав Гострохвостий? Ха! Ха! Ха! Оцьому диву я ніколи не пойму віри! Ха! Ха! Ха! Ха!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Добре ха-ха-ха, коли вже й могорич пили, а може, вже й заручини були. Тут аж три сороки прилітали та брехали… трохи не побились отам, на порозі.
Є в ф р о с и н а. Коли б сюди прилетіло сто сорок і сто ворон з ними, то я б не пойняла їм віри. Гострохвостий і Оленка! Гострохвостий посватав Оленку! Ха! Ха! Ха! (Істерично регочеться.)
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ха! Ха! Ха! А справді, трохи смішно!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Євфросинко! Як ти страшно смієшся! Боже мій! Перестань! Не смійся! А ти, старий, чого скалиш зуби? На кутні засмієшся! Не смійся!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Не смійся, коли смішно. Ха-ха-ха! (Сміється.)
Є в ф р о с и н а. Ха-ха-ха! От би послухати, як Гострохвостий говорив там з Оленкою! І об чім він говорив з нею? А вона, мабуть, тільки очима кліпала, слухаючи його. Ха-ха-ха! Неправда тому, неправда! (Падає на канапу й задумується.) А що як правда! Оленка гарна… А що як правда! Не дурно він тоді так поглядав на Оленку, так чіплявся до неї. Вже він не дурно забрів до тітки в гості. Постій же, мосьє Гострохвостий! Попаду я тебе на свої зуби!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Не журися, серце Євфросино! Хоч Гострохвостий і гарний, і розумний, кат його не взяв, але не тільки світу, що в вікні.
Є в ф р о с и н а. Ой боже мій, ще й допікають.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а і С и д і р С в и р и д о в и ч. Оце, боже мій!
Є в ф р о с и н а (встає й ходить по хаті). Ой, не допікайте мені, дайте мені спокій, йдіть собі до кімнати.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а виходить у пекарню,
С и д і р С в и р и д о в и ч виходить до кімнати.
ВИХІД 7
Є в ф р о с и н а сама. Ходить по кімнаті й думає.
Є в ф р о с и н а. Чи вже оце Оленка причарувала його своїми чорними очима? Вже не розумом, не язиком вона приворожила його… Чи вже ж у неї очі темніші, брови чорніші, лице біліше, ніж у мене? (Дивиться в дзеркало.) Оленка гарна, нігде правди діти: брови, як оксамит, як шовкові шнурочки, очі блискучі… Ой серце моє, серце моє! Нащо ж він приворожив моє серце своїми чорними кучерями, тими карими очима, тими розумними солодкими словами… (Падає на канапу й плаче. Схоплюється з канапи.) Покинув мене для простої міщанки, для перекупки, для дочки Горпини Скавичихи. Постій же ти, Свириде Йвановичу! Не подарую тобі цього! Вмру — не подарую! (Бігає по хаті.) Я тобі оддячу, не тепер, то в четвер. Я тобі докажу, хто я і що я! Я тобі докажу, що я — Євфросина Рябкова, а не якась Оленка Скавичівна. (Бігає по хаті.)
ВИХІД 8
Є в ф р о с и н а і Є в д о к і я К о р н і ї в н а.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (виглядає з пекарні). Євфросино! Євфросинко! Гострохвостий йде! Їй-богу, йде! Химка прийшла з льоху та й бачила, що він ввійшов у нашу хвіртку. (Виходить.)
ВИХІД 9
Є в ф р о с и н а сама.
Є в ф р о с и н а. Іде! (Тривожно.) Що ж мені робити, як із ним говорити! Чи стоячи, чи сидячи, чи лежачи? Ага!! Прийму я його лежачи, як прийняла колись наша мадам у пансійоні свого вусатого копитана. Я, на моє щастя, все чисто бачила у дірочку. Він прийшов, а вона вхопила книжку, лягла собі на дивані та й читає, та й читає, і не дивиться на його. Потривай же, мосьє Гострохвостий! Виварю я тобі воду. (Хапає книжку й лягає на дивані.)