Так оттакi-то там були. I їх вже i сон не брав. Сонечко зiйшло, вони й посхоплювались, щоб, знаєте, купця не втерять. Ото гарненько повстававши, помолились до церков богу та й послали одного з табору по воду, бо вже пора була i кашi варити. Потяг Охрiм з двома баклагами до криницi, аж геть пiд гору, та йде вулицею… Луп очима! стоїть салдат.. Охрiм був собi парень звичайненький, зняв шапку, поклонивсь та й каже: "Добридень, господа служивий!" А салдат мовчить… От Охрiм i пiшов своєю дорогою, а Кузьма Трохимович i всмiхнувсь, та й подумав: "Одурив i своїх! що то дальш буде?" Ну! Набравши Охрiм води та вертаючись до табору, дума: "Отже ж тут є постой! А що, як спитаю, чи не треба їм бува коням овса або якого борошна?" Та як порiвнявсь проти салдацького патрета, та й каже: "Господа москаль! А скажiть, будьте ласкавi, вашому командєрству: коли треба вiвса або якого борошна, то нехай прийдуть ось до табору та спитають Охрiма Супоню; а в мене овесець важненький, дешево вiддам, i мiра людська; вiсiм з верхом i тричi по боку вдарити. Пожалуста ж, не забудьте, а могорич наш буде. А на почин, нате лишень, понюхаймо кабаки". Сеє кажучи, достав з халяви рiжок, постукав об каблук i витрусив на долоню; сам понюхав, покректав, пiднiс салдату та ще й приговорює: "Кабака гарна, терла жiнка Ганна! стара мати вчила її мняти; дочки розтирали, у рiжки насипали. Ось подозвольте лишень!" Салдат нiчичирк! i усом не моргне. Неборак Охрiм узяв собi на розум: "Цур йому! — каже собi на думцi, — щоб ще по пицi не дав, бо вiн на те салдат…" Пiднявши баклаги та мерщiй до табору, не оглядаючись… А Кузьма Трохимович, сеє чувши, та "ких, ких, ких, ких!", та аж за боки брався, регочучи.

Поки ж сеє дiялось, пiднялися на мiсто йти бублейницi, палянишницi i тi, що кухликами пшоно, а ложками олiю продають. За ними пiдтюпцем поспiшали з пирiжками, з печеним мнясом, з вареними хляками, горохвяниками й усякими ласощами, чого тiльки душа забажа на снiдання. А танок вела Явдоха Колупайчиха, молодиця гарна, не узяв її кат: чорнява мордата, трошки кирпатенька, та й рум’яна, як рожа, та таки й одягнена: очiпок, хоч вiн собi i зовсiм витертий, самi нитки, а був колись парчевий; кожух бiлих смушкiв пiд тяжиною i бабаком обложений, тiльки що скрiзь на ньому дiрки, i попiд руками, i на боках, так що видна була i уся одежа, i таки не проста, а мiщанська, бо вона узята була у Липцi аж iз самiсiнького Харкова, i не простого, а мiщанського роду; шушон набойчатий, спiдниця каламайкова; тiльки що не можна було угадати, якого вона є цвiту, бо дуже було замазано олiєю; вона-бо пекла i бублики, i сластьони, а около сього дiла не можна чисто ходити; зараз випачкаєшся, як той чорт, що до вiдьми через трубу лазить.

От молодицi i кричать Явдосi: "Ану, паньматко! вибирай мiсце на щасливу продажу. Ти в нас голова: де ти сядеш, то й ми бiля тебе". Явдоха й узяла з чужої коробки паляницю, стала на сход сонця, тричi перехрестилась та й покотила паляницю навпаки сонця. Котилась тая паляниця, котилась та й не зопинилась нiгде, а прямiсiнько плюснула бiля салдацького патрета. "Ох, менi лихо! — сказала Явдоха, пiднявши тую паляницю, та мерщiй пхнула її мiж свiй товар, — як таки бiля москаля сiдати? Вiн нам такого лиха наробить, що не то що! Ув одної щипне, у другої хватне… та тут таке буде, що й коробок не позбираємо…" — "Вибирай же друге мiсце, — гукнули молодицi, — може, й не з так щасливе буде, та усе-таки лучше, чим дати москалю орудувати над нашим крамом":

Перевела Явдоха свiй цех через дорогу; поворожила вп’ять другою, теж чужою булкою i мiж свої положила; а де паляниця впала, так сама з своїм товаром сiла, а молодиць розсадила, де якiй як по черзi припало, а чергу зробила сама ж таки Явдоха: якi були побагатiлi, так до себе ближче, а бiдну на товар, так на самий хвiст, у куток, де й школяр, що з малими грiшми купує самий дешевий товар, її не знайде; та за чергу кожен базар i лупить з них, що зможе. О! та баба ж козир була! Одно вже те, що харкiвська родом, а цокотуха та й цокотуха! Узялася над усiма перекупками отаманювати i вiд десяцьких, вiд голови та й вiд самого писаря оборонять; тiльки щоб усi перекупки її слухали i що скаже, щоб сповняли, i чого потребує, щоб поставляли. Та нехай би i не послухав її хто? Так зараз i нашлеть: або свиня бублики похвата, або собака олiю вип’є, або п’яний поточиться та коробку переверне, а вже даром не пройде.

Тiльки що молодицi любенько посiдали i кожна з своїм крамом розташувалась, аж… тю! Москаля нечистий i вродив з стовпцями бiля них. Як же напустяться на нього перекупки! "Зачим тут став? Пiди собi геть; стань де iнше, не мiшай православний товар продавати, а сам iди хоч до чортiв, опрiч хлiба святого". От як затуркали, затуркали — бо звiсно, як нашi молодицi, скiльки їх не буде, та як заговорять разом усi ув один голос, так нiчого i не второпаєш: мов на потоках вода шумить, аж у вухах лящить! — а москаль i байдуже, а знай собi кричить:

"Гречишнищi гарячiї!" Що тут на свiтi робити? От бачать молодицi, що непереливки, пристали до Явдохи: "Роби, що знаєш, роби, а москаля збудь!"