М а р т и н. Я неграмотний? Вибачай! То ти неграмотний, бо умієш тілько молитви читать, та й то по батьківському молитвенику, а по чужому не втнеш!.. А я й скоропись розбираю.

Г е р в а с і й. По батьківському молитвенику тепліше молиться.

М а т в і й. Ну, годі, панове, бо я бачу, що посваритесь! Що там до титулу, якщо немає нічого в гаманці!..

Г е р в а с і й. І справді! Як наше не в лад, то ми з своїм назад!.. Прощайте, пане уродзоний! Тілько глядіть, щоб не чухалися, як дворянство крізь щаблі випаде. (Іде.)

М а р т и н. Не журись, у нас вози лубками вшиті!

М а т в і й. От і не вгадав: думав могорич пить, а піднесли дулю, — і ніс, здається, не свербів.

М а р т и н. Чого ж, милості просю: сідайте, я зараз почастую, то одна жеч, а це друга.

Г е р в а с і й. Де вже нам з дворянами за одним столом сидіть. (Пішов.)

М а т в і й. Прощайте, пане Мартине! Жаль, що так розходимось.

М а р т и н. Оставайся, закусимо.

М а т в і й. Нехай другим разом, а тепер не приходиться: умісті прийшли, умісті й вийдем… Іще раз скажу: жаль, що ви не віддаєте Марисю за мого хрещеника, славний парубіяка…

М а р т и н. Я й сам знаю… так не рівня по званію.

М а т в і й. До зобачення! (На відході.) Може, ще роздумаєте і на тройцю  потанцюємо! (Пішов.)

ЯВА II

Мартин, а потім Палажка.

М а р т и н (один). Може, й на тройцю потанцюємо, тілько не на Миколинім весіллі. Бач, хлоп, підніжок пана Кра-совського! Туди ж, у рідню лізе, — умийся попереду!.. Якби не в моїй хаті, єй, наплював би Гервасієві у самісіньку пику за його хлопські речі… І він зо мною рівняється!.. Далеко!.. От як приїде сьогодня з города наш жених — губернський секретар-регістратор, — тоді милості просю подивиться, за кого Боруля віддає свою дочку!.. Ха!

Входе Палажка.

П а л а ж к а. Чого це Гервасій і Матвій заходили?

М а р т и н. Гервасій свата нашу Марисю за свого Миколу.

П а л а ж к а. От і слава богу! Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий, добрий і хазяйський син.

М а р т и н. І хлоп.

П а л а ж к а. Такий, як і ми.

М а р т и н. Дурна!

П а л а ж к а. Сам ти дурний! Чого лаєшся? Що ж ти маєш против Миколи?

М а р т и н. Сліпа!

П а л а ж к а. Тьфу! То тобі, мабуть, повилазило. Мартин. Глуха!

П а л а ж к а. Отже, єй-богу, так і вчеплюся у чуприну, як будеш лаяться!

М а р т и н (набік). Чого доброго, вчепиться! Це буде не по-дворянськи. (До Палажки.) Не сердься, Палазю, а скажи мені — тії бачила ту бумагу, що Степан привіз?

П а л а ж к а. Бачила.

М а р т и н. І чула, що він читав у бумазі?

П а л а ж к а. Чого ти причепився до мене? Не балакай навтямки; кажи товком: чи віддамо Марисю за Миколу? Не мороч мене.

М а р т и н. Діло шість місяців в герольдії, не сьогодня-завтра утвердять в дворянстві, а я дочку віддам за мужика!.. Що ж то я з глузду з’їхав, чи як?

П а л а ж к а. Здається мені, що з’їхав: не велиш ні мені, ні дочці робить, сам не робиш, понаймав наймитів, наймичок, хазяйство псується…

М а р т и н. Палазю! Дворянин — одно, хлоп — друге!.. Може, ти цього не розумієш, то тобі ясніше скажу: сметана — одно, а кисле молоко — друге! О! Розумієш?

П а л а ж к а. Одно розумію, що ти стерявся розумом.

М а р т и н. О господи, о господи! Нащо ти мене довів до того, що я одружився з простою мужичкою! Нічого не тя-ме — як до пенька балакаєш. І казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтянці. Ні, таки погнався за чорними бровами! От і дожив: брови злиняли, а гонору як не було; так і нема!

П а л а ж к а. Божевільний! Єй-богу, божевільний! Ти б дроку напився.

М а р т и н. Що ти з нею будеш балакать?.. Хіба тобі краще буде бачить свою дочку за репаним мужиком Миколою, ніж за губернським секретарем-регістратором? Краще? Кажи!

П а л а ж к а. А де ж він у біса, той… ростератор?

М а р т и н. Регістратор. Палажка. Та не вимовлю.

М а р т и н. Ото-то ж боже! Приїде, душко, приїде! Про нього же й казав Степанові на од’їзді — чула?

П а л а ж к а. То чом же ти мені не сказав? А то: і сліпа, і глуха — тілько роздратував мене… Ну, а Марися?.. Ти ж її питав, — може, вона не схоче?

М а р т и н. І питать не буду, нащо питать? Вона не дурна, в ній батькова кров, розбере, не бійсь, де пан, а де мужик!

П а л а ж к а. Дай боже! Хіба я їй ворог?

М а р т и н. I я не ворог своїм дітям, хочу обох дітей пристроїть по-дворянськи!.. Тілько ти, Палазю-душко, зділа.й милость, не супереч мені, слухай мене.

П а л а ж к а. Не дратуй мене, то все буду робить, як звелиш.

М а р т и н. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе са-муварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять.. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?  Палажка. А коли ж приїде жених?