Входе Степан.
Здрастуй, Степане!
Чоломкаються.
Сьогодня вже й їдеш? Т до нас не зайшов. Може, гордуєш?
С т е п а н. Та знаєш, не через те, щоб там що… а від того, що… той… якось часу не було — короткий отпуск. Непремений засідатель одпустив мене на малий срок з родителями повидаться… А тут бумаги про дворянство… то все з папінькою читали… А ти ж як поживаєш?
М и к о л а. Нам що? Вдень наробишся, а ввечері, разом з соловейком, щебечемо по садках!.. От у вас, мабуть, скучно там у городі?
С т е п а н. Чого нам скучать? У нас є біліярд, бульвар чудесний, панночок скілько хочеш: у неділю бульвар ними цвіте, мов маком всіяний… А то збереться компанія, та поїдемо на Сугаклей, варимо кашу, ловимо рибу, печерує-мо раки ілі запиваємо трехпробною і співаємо крам-бамбулі!
М и к о л а. Що ж то: трехпробная і крамбамбулі? Степан. Ха-ха-ха! Трехпробная—водка, а крамбамбулі — романс! І скучать немає часу: у нас щодня бумаг приносять з пошти по мішку…
М и к о л а. Що ж ви з ними робите? Степан. Записуємо у діжурну, а потім у вступающу, списуємо копії.
М и к о л а. Навіщо ж то?
С т е п а н. А які є бумаги? Ай-ай-ай! Особливо як заведеться пререканіє: кому діло треба зробить. Тут один другого бриє так… що аж пальці знать!.. Наш секретар пише:
“Прошу не вдаваться в излишнюю, обременительную, безпо-лезную и для времени разорительную переписку, ибо 215, 216 и 217 ст[атьи] XV тома II части издания 1857 года поучают, как следует сие дело направить…” А нам знову отви-чають: “Если категорически вныкнуть в указанные статьи, то оные к делу не относятся, ибо…” Чудесно!
М и к о л а. Ти їх, як молитви, знаєш…
С т е п а н. Напам’ять заучую. Мені Антон Спиридоновнч совітують виучувать бумаги напам’ять. Він тоже виучував, а тепер столоначальником по уголовній часті.
М и к о л а. Ну, як собі хочеш, а я б скорій рови копав, ніж таку роботу робить.
С т е п а н. Да, ето правда—важко… Умственная робота — висшого порядка предмет! Я, брат, зразу аж плакав, як определили мене в казначейство. Дали мені, знаєш, якусь відомость: одні графки та цифри. Очі розбіглися — не знаю, котру поставив, котру ставить: проминув одну графіку, всунув цифру — не туди, нагородив харків-макогоників і заморочився так, що замість пісошниці взяв чорнильницю і покропив відомость. Злякався, щоб не прив’язали до столу, та й утік… А.потім определили мене у земський суд. Тут зовсім другі діла… Два годи писав присяжні листи та всякі копії, а тепер і сочиняемо…
М и к о л а. До чого ж ти там дослужишся?
С т е п а н. Столоначальником буду, а потім, може, й секретарем, чин дадуть, женюся на багатій…
М и к о л а. Так. А мені скучно за тобою: умісті вчились у отця Ксенофонта,,умісті й науку скінчили, та й розійшлися! Пам’ятаєш, як на гречку отець Ксенофонт нас становив за те, що не вивчили дев’ятого псалма? А ми повтікали додому й поховалися у бур’янах, а Марися нам їсти носила… Сміха!
ЯВА VI
Ті ж і Мартин.
М а р т и н. Ну, сину, поснідаєш, та й з богом в путь! Уже коні готові, щоб сьогодня за сонця в город поспів, бо завтра і на службу треба, — це не то, що воза підмазувать або воли на пашу гнать, там діла поважній. (До Миколи.) А ти, хлопче, все батькові воли пасеш?
М и к о л а. Пасу. Не всім же, дядюшка Мартин, і в чиновники йти…
М а р т и н. Правда, правда! Не всякий може діло розуміть… Кому до волів, кому до бумаг — така жеч…
М и к о л а (подає Степанові руку). Ну, прощай, брат, благополучної тобі дороги.
С т е п а н. Спасибі.
М и к о л а. Прощайте, дядюшка Мартин.
М а р т и н. Іди здоров! Микола пішов. Чого він до тебе в’язне, які ви товариші? Мало чого, що з одного села, що однолітки, та у кожного з вас інша дорога! Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій линії, трешся між людьми інчого коліна… Може, бог дасть, і столоначальником будеш або й письмоводителем у станового — це не то, що “цоб, половий!..”, “цабе, перістий!”, а піт йому ллє, а пил принада на лице, і смуги по всій тварі, та дьогтьом смердить від нього, як від мазниці, а у тебе друга линія! Одно те, що не сьогодня-завтра утвердять в дворянстві, та от тобі й чин на той рік дадуть; атестат з уездного училища нужен, казав мені секретар, то ми достанемо; а друге, хоч би й зараз: глянь на себе і глянь на Миколу. То таки мужик репаний, а ти канцелярист!.. Так-то!.. Ну, а як будеш колежеський регістратор, то тобі й мундир який полагається, і кокарда?
С т е п а н. Аякже. Воротник, вишитий по чорному бархату золотом, застібається в один борт на дев’ять пугвиць!
М а р т и н. От бач! Де ж йому рівняться? Коли б, господи, тілько утвердили у дворянстві мерщій. Ти кажеш, що Каєтан Іванович завіря, що коли вже депутатське собраніє признало, то й сенат признає.