Виводять Мартина під руки Гервасій і Палажка, Марися йде за ними.
То я вам послі докажу. Це дуже цікаво.
ЯВА VI
Мартин, Гервасій, Протасій, Палажка, Марися, Микола і Степан. Мартина садовлять на стільці. Він жовтий — від розлиття жовчі.
М а р т и н. Здрастуйте!.. Бачите, як перевівся Боруля!
Г е р в а с і й. Послухай же мене. Мартине, я тобі добра зичу. Зараз і поздоровшаєш.
М а р т и н. Ні… ще поїду в город, повезу всі дворянські бумаги Каєтану Івановичу…
Г е р в а с і й. Знову за своє! Мало тобі лиха через те химерне дворянство?
М а р т и н. Бумаг же, бумаг багато… П’ять літ діло йшло… зовсім було признали, сопричислили… і не утвердили! І через що? Пустяк! Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах — Боруля, а у старих — Беруля!.. Бодай тому писареві руки назад лопатками повикручувало, що написав — Беруля… Я і сам не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беруля… Може, й Беруля!.. Та так і покинуть? Жаль живий бере мене за серце… А може, ще Каєтан Іванович…
Г е р в а с і й. Витягне з тебе яку сотню або й дві.
М а р т и н. А як докаже, що Боруля й Беруля — однаково?
Г е р в а с і й. Чом же він і досі не доказав? Повір мені, Мартине, нічого з цього не буде, тілько хазяйство зведеш, дітей старцями зробиш і сам у бідності помреш. Чого ж ти хочеш?
М а р т и н. Дворянства…
Г е р в а с і й. Ні, торби! Воно ж тебе в хворобу угнало, глянь на себе… воно тебе посварило з Красовським і зо мною, — всі біди твої від нього!.. Хазяйство ледве живе, а дворянство без розуму і без науки хліба не дасть. Послухай мене: спали всі бумаги, щоб і не свербіло, бо ти слабий на дворянство і умреш, від цієї хвороби.
М а р т и н. А як утвердять?.. Може, хоч після смерті утвердять…
Г е р в а с і й. Ну, роби як хочеш!
П а л а ж к а. Старий, зглянься на нас, послухай Гервасія, нащо нам те дворянство, як ти помреш, а ми без хліба останемся…
М а р и с я. Рідний мій, дорогий тат… папінька! Нам не треба дворянства; одного бажаєм: щоб ви одужали, і знову будем жить весело, як колись…
Боруля шука очима Степана.
С т е п а н. І я, папінька, не хочу дворянства…
М а р т и н. І ти, Стьопа?! Не хочеш? Дворянства не хочеш?.. Ти? (Зітхає.) Всі не хочуть… Хлопи… хлопи!.. (До Палажки.) Піди, душко, принеси палятурку, там у мене під подушкою…
Палажка пішла.
Нехай Омелько принесе соломи і затопе грубку.
Марися пішла, а-через яке врем’я вертається з Омельком, котрий вносе солому, запихає у грубку і підтоплює.
Потухне послідня іскра від бумаг, потухне моє життя… Умру на ваших очах, побачите!
Палажка вносе палятурку, повну бумаг. Мартин розв’язує.
Право на дворянство!.. Грамота… герб!.. І це все спалить?.. (Читає крізь сльози.) Отношеніє Дворянского депутатського собранія от 16 февраля 1858 года за. № 1541 о признанії рода Борулі в дворянстві. (Говоре.) Було ж, виходить, за що признать… Атестат прапрапрадіда. Підписав сам суперетендент Савостьян Подлевський… Бумага синя… як лубок… старинна бумага! (Чита.) Отношеніє Казенной Палати о несостоянії рода Борулі в подушнім окладі… (Говоре.) Скрізь Боруля, а там десь Беруля!.. Ох!.. Копія свидетельства дванадцяти дворян, що весь рід Боруль завше вів род жизні, своиственний дворянам… Особливо я! Герб… герб!.. Червоне поле, а по червоному полю хрест голубий, знамена зверху і внизу дві пушки…
О м е л ь к о. Підпалив, горить!
М а р т и н. Не кричи! Чого кричиш? Видай тебе чорти підпалили у пеклі, — поспішаєш! І своїми руками спалить дворянські достоїнства?.. Не можу!..
Г е р в а с і й (хоче взять). То давай, я спалю.
М а р т и н (захища бумаги). Стривай, стривай! Дай я ще надивлюся на них!.. Хоч герб оставить на пам’ять онукам, і грамоту прапрапрадіда, і атестат…
Г е р в а с і й. Щоб знов розсвербілось дворянство? Та не будь дитиною, пали!
М а р т и н. А!! Ну, підведіть мене!
Підводять.
(Він бере бумаги, робе два ступні до грубки і стає.) Не можу!! Руки тремтять… у серце шпигає…
О м е л ь к о. То віддайте, мені, пане, надигарки!
М а р т и н. А щоб ти подавився! А щоб ти утопився!.. Дворянські бумаги на цигарки?! Щастя Твоє, що я слабий.
О м е л ь к о. Та що ж я таке сказав?
М а р т и н. Мовчи! Бо я тобі з носа печерицю зроблю!
О м е л ь к о. Поки зберетесь, то воно й погасне. Піду ще соломи внесу.
М а р т и н. Стьопа!.. А як же ти будеш служить без. дворянських бумаг? Тобі й чина не дадуть?
Г е р в а с і й. Та він і так не служить, його оставили за штатом, —земський суд скасували, тепер такі чиновники не нужні.
М а р т и н. Як?!
С т е п а н. Так, папінька! Це правда, та я боявся вам сказать! Нас тридцять чоловік оставили за штатом.
М а р т и н. За штатом?.. Не служиш?.. Не нужен?.. Земського суда нема?.. Ведіть мене!!
Ведуть.
За штатом!.. (Кида бумаги в піч.) Горять червоно, як кров дворянська, горять!.. О-о-о! Нещасний хлоп Мартин Боруля!.. Тепер ти бидло! Бидло! А Степан — теля! (Ридає.) Пустіть! Рятуйте бумаги!.. Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду… (Підбіга до печі.) Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки — бидло! (Тихо плаче.)
П а л а ж к а. Годі, старий! Слава богу, що дворянство згоріло! Тепер будемо жить по-старосвітськи…
С т е п а н і Марися (цілують його). Папінька, заспокойтесь!
М а р т и н. Не кажіть на мене тепер папінька, кажіть татко!
Г е р в а с і й. Заспокойся, Мартине!.. А тепер я знов просю тебе: давай поженим наших дітей, вони любляться, а ми на весіллі забудемо усе лихо! Та накажемо їм, щоб унуків наших добре. вчили, то й будуть діти їх дворяне!
М а р т и н. Я з радістю! Ідіть, діти, сюди. Нехай вас бог благословить, та вчіть, вчіть дітей своїх, щоб мої онуки були дворянами.
М а р и с я і Микола обнімають Гервасія, Палажку, цілуються з Степаном.
П р о т а с і й. А я вам на цей случай розкажу цікаву річ… Літ тридцять тому назад…
Г е р в а с і й. Нехай на весіллі кому-небудь розкажеш.
П р о т а с і й. Га?
Г е р в а с і й. Кажу, на весіллі кому-небудь розкажеш.
П р о т а с і й. Тьфу! Де чорт упре цього Гервасія, то прямо і рота не роззявляй…
Входе Омелько з соломою.
М а р т и н. Не треба, згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала. Візьми, Омельку, попіл і розвій по вітру!..
О м е л ь к о. І що б то було на цигарки віддать!
Завіса.
1886. Новочеркаськ