Знайшовся на байдаках великий волок, його затягли у воду і набрали стільки риби, що ледве притягли до берега. Козаки йшли у воду з ножами і келепами, щоб побити пійману рибу. Піймали тут сомів, і осетрів, і багато дрібнішої риби. Витягнули кілька човнів на берег, обернули горідном і на цім справляли рибу, мов на столі, рубали на куски і кидали у казани.

За той час походжав Сагайдачний по острову і промишляв, як би тут переждати час, поки буде можна відплисти додому. При ньому держався Антошко і потурнак, котрий все ще боявся, щоб на нього не кинулись бранці, бо вони все ще дивились на нього бісом.

Сагайдачний приказав Жмайлові почислити втрату, оглянути байдаки і поправити, що треба, оглянути муніцію і зброю. Він наставив Марка обозним.

Люде увихалися, мов мурашки, хоч були голодні і знеможені. Щойно, як кухарі зварили їжу, як повиймали з байдаків коритця і всипали вареної страви, тоді в кожного душа вступила.

По обіді поклались на траві відпочити, опісля, як просушилась одежа, і поодягалися. Тоді розпочалось стукотіння коло направи байдаків.

Сагайдачний послав Жмайла з кількома човнами розглянути край моря. Треба було незамітно підглянути, де ділись турецькі судна, чи сторожать лиману, чи, може, пропали в часі бурі.

Жмайло плив, криючись у прибережних очеретах, аж на кінці лиману помітив турецькі галери. Козацькі човни ховалися в очеретах і підпливали далі плесами, які тут були.

Тут побачили, як з одного великого турецького корабля спущено на воду човен, в який залізло двоє гребців і двоє турків. Вони поплили горі водою.

— Ми цих гарненько захопимо, а вони нам вже все скажуть.

Турки минули козаків і плили далі. Тепер за ними стали козаки підкрадатися, все ще ховаючись поміж трощею. Як вже відплили від моря шматок дороги, Жмайло каже:

— Чого нам тепер їх соромитися, ми їм тепер заступимо дорогу і — на аркан.

Козацькі човни виплили на чисту воду і подались за турецьким судном, поспішаючи, щоб його догнати. Турки думали зразу, що це турецьке судно. Лише як наблизилися, пізнали помилку. Вони завернули свій байдак, думаючи втекти. З турецького човна показались два дула рушниць. Та в тій хвилі один весляр підняв весло і вдарив турка по голові, а другого штовхнув веслом в груди так, що він впав через борт у воду враз з рушницею. Веслярі стали кликати до козаків:

— Ануте, брати, до нас! Ми турецькі невольники.

Жмайло кликав до них:

— Витягніть цього з води, щоб не втопився, нам "язика" треба добути…

А турок, що упав у воду, вхопився руками за човен і хотів його вивернути. Гребці не давались, поки надплили до них козаки. Піймали турка за шиворот і витягли до себе. Він був мокрий і дуже задихався, ледве дух переводив.

— Ви пливіть за нами, — каже Жмайло, — а коли б тамтой очуняв, то привезіть його живого теж.

— Що привезли? — питають козаки, як Жмайло приплив до острова.

— Гостинця від султана.

Зв’язаного турка повели перед Сагайдачного. За товмача став Ібрагім. Він став його розпитувати.

А турок — ні словечка. Стоїть і дивиться з погордою і страшною лютістю на козаків.

Треба його було припекти. Сагайдачний обіцяв йому, що коли скаже правду, то його помилують. І турок послухався та розказав таке:

— Про варненський погром донесло одне судно, якому поталанило втекти з пристані до Бургаса. Паша вирядив зараз погоню з двадцяти воєнних кораблів, котрі в пристані були під рукою. Турки думали, що ще застануть козаків у Варні. Але приплили запізно і пустилися здоганяти. І були б, певно, здогнали, бо поставили по дві пари веслярів до одного весла, щоб гребли напереміну. Та їм перебила буря. Чотири кораблі потонуло. Осталось ще шістнадцять, і ті розставились при кінці лиману так, що нікуди козакам перекрастися. На кораблях є гармати. Кораблі стоять на якорях боком з налаштованими гарматами. А щоби пливуча з ріки вода не пообривала якорі, то поприпинано їх збоку, ще й від ріки. Вони там можуть стояти хоч би місяць, бо харчів у них доволі. Паша, висилаючи флот на козаків, загрозив ватажкові, що коли б козаків не розбив і не знищив усе військо, то немає чого вертатися, бо жде його неперемінно смерть. За підмогою послав ватажок до Хаджі-бея і до Очакова, і ні одна козацька голова звідси не втече.

Сагайдачний став тепер перед важким питанням: що йому далі робити, щоб звідсіля видістатися? До цієї пори зробив добре, що потурнака в усьому слухався; коли б не сховалися у лиман, то досьогодні турки були би їх розтрощили. Тепер хіба знову в потурнака ради питати? Ні, треба щось путнього самому видумати. Годі все робити чужою головою, а потім зібрати признання за те, що другі зробили, і стати мальованим отаманом.

Отож перша річ — виплисти на море і або перехитрити турків, або таки в одвертім бою їх поконати, і то раніше, чим наспіє їм підмога з Хаджі-бея.

Одній половині війська сказав спочивати. Другій частині приказав рубати в лісі великі дерева, пообчимхувати гіллячки і на мотузах пускати на воду.