— Слава Сагайдачному! — вигукували козаки. — Хай Сагайдачний нам отаманує… Кращого нема між нами.

Оклики не вгавали. Козаки гукали з усієї сили.

Сагайдачний такого кінця не сподівався і не прочував. Він надіявся, що буде кошовим, але не зараз, бо тепер не була пора до вибору старшини, а Тискенович нічим не прогрішився, щоб його скидати… Він стояв між старшиною і став випрошуватися, та козаки не дали йому говорити і глушили кожне його слово окликами…

Тоді висунувся з-посеред товпи старий кремезний козак; його піднесло кількоро рук угору і він говорив:

— Пізнаєш мене, Петре? У моїй редуті знайшов ти серед лютої степової зими певний захист. Там твоє життя врятовано. Там ти був моїм учнем і навчився козацького норову, з-під моєї руки вийшов ти справжнім козаком. Там тобі передсказав і випророчив о. Наливайко, що тебе не мине булава кошового, і оце я дожив тієї радісної хвилі, що се пророцтво здійснилося. Не ставай сторчаком проти провидіння божого і бери сей тягар, а що носитимеш його на славу нашого лицарського товариства, я певний…

— Хто се говорить? — питали козаки.

— А хіба не знаєш старого сотника Чуба?

Тепер Сагайдачний прийняв вибір. Він кланявся на всі боки і дякував за честь.

Відбулася церемонія помазання, її доконав старий Чуб. Він помазав Сагайдачному чоло і голову грязюкою і промовив:

— Не гордій із-за сієї великої честі, пам’ятай, що з козацтва вийшов і з волі товариства можеш знову стати простим козаком-товаришем.

Сагайдачний узяв у руки булаву, поцілував її з пошаною і підніс угору. Усюди затихло, а він, звертаючись на церкву, говорив могутнім голосом:

— Оцей символ влади над славним низовим запорозьким лицарством берегтиму, як ока в голові, як моєї душі від поганого п’ятна. Усе, що робитиму, то тільки на добро і славу запорозького низового лицарства, на славу Запорожжя, православної церкви і українського народу. Коли її підніму, то хай дрижать вороги сих наших трьох святощів, які по бозі стоятимуть у моєму серці на першому місці… Так мені, боже і свята Покрово, допоможи!

— Амінь! Слава Сагайдачному! Слава Конашевичеві! — загула ціла громада, а цей могутній голос понісся далеко по дніпрових хвилях.

______________
Примітки:
[1] І малоземельна шляхта мала своїх підданців-хлопців, котрих наділяла землею. (Приміт. авт.)
[2] Цвинтар (кладовище) показують ще донині в Кульчицях з старезною церквою. Вона обведена високим ще валом. Розказують, що ті вали викопано проти татар та турків. (Приміт. авт.)
[3]
[4] Скучно. (Приміт. авт.)
[5] Чи знаєш латинську мову? (лат.)
[6] Як ваша милість о тім сумнівався, то шкода було мене з Запорожжя сюди проводжати (лат.)
[7] Твоя відповідь різка і непристойна. (лат.)
[8] Я повинен був відповісти одним словом "розумію", та це не був би доказ, що по-латині вмію говорити, бо так може відповісти перший-ліпший неграмотний органіст. (лат.)
[9] Влаштовуйся. — Ред.
[10] Ред. Далі сторінка тексту була вилучена польською цензурою.
[11] Чи знаєш латинську мову? (лат.)
[12] Як ваша милість о тім сумнівався, то шкода було мене з Запорожжя сюди проводжати (лат.).
[13] Твоя відповідь різка і непристойна. (лат.)
[14] Я повинен був відповісти одним словом "розумію", та це не був би доказ, що по-латині вмію говорити, бо так може відповісти перший-ліпший неграмотний органіст. (лат.)
[15] Влаштовуйся. — Ред.
[16] Ред. Далі сторінка тексту була вилучена польською цензурою.
[17] Все воно гарно, але все ж таки треба берегтись, щоб нас ця голота не пограбувала. (лат.)
[18] Коли б ця голота хотіла вас ограбити, то до сеї пори вже ні один з вас не жив би. (лат.)
[19] Тими віцями (повістками — ред.) скликувано посполите рушення шляхти (Прим. авт.)
[20] Непристойні, нахабні. — Ред.