Про УКРЛІТ.ORG

Сагайдачний

(1924—1929) C. 143
Скачати текст твору: txt (2 МБ) pdf (1 МБ)

Calibri

-A A A+

Застукали в лісі сокири, і повалилися столітні велети, здавалося, що цього лісу не ткнула ще сокира, як довго він є. Багато лежало зломів і гнило на місці. То був праліс.

Частини мінялись. Уставляли на галерах найтяжчі гармати, котрі забрано з Варни.

Усюди сам Сагайдачний доглядав роботи. Козаки підганяли до роботи одні других. Сагайдачний пішов на часок на свою отаманську галеру припочити, як почув на галері в комірчині стони. Він устав, і пішов на те місце, та слухав. Стони повторялися. Він хотів відчинити дверцята, та вони були замкнені, і ключа не було. Шарпнув з цілої сили і виважив двері: там лежали усі три турецькі бранки, майже неживі. Про них цілком забули, замкнули двері на ключ. Вони були налякані, голодні, що ледве дихали.

— Що з вами, діти?

— Ми не знаємо, — говорила одна слабким голосом, — даремно ми кричали і плакали, ніхто до нас не приходив…

— Зараз буде все, та виходьте з цього льоху на палубу.

Сагайдачний приказав Антошкові принести їм їсти.

— Гарну вони свободу здобули, голод був би їх зморив. Та годі, серед такої метушні можна було про три красавиці забути…

Сагайдачний заповів, що перед досвітом рушають в дорогу. Запорядив отаманам таке:

— У першій лаві йдуть галери з великими гарматами і більші козацькі судна. Кожна галера і більше судно держатиме на мотузах по кілька зрубаних велетів, наче гончих собак на припоні, їх пустити на воду передом. На даний знак треба випустити з рук бервена, відв’язуючи або відрубуючи мотузи. Тоді треба галери і судна веслами здержати на місцях, чекаючи знову знаку.

Усі прикази переходили від судна до судна.

В другій лаві стояли менші судна з гаками і мотузяними драбинами, котрі мали поспадати на турецькі галери, загачувати і здобувати.

Як же рушили з місця, говорив потурнак до Сагайдачного:

— Ти, отамане, гарно обдумав діло. Коли усе виконається як слід і добре розмежиться час, то турків чорти візьмуть.

Усі завважали, що на Дністрі прибуло води. Вона була жовта і каламутна. Десь в Галичині великі дощі впали. Сагайдачний знав добре свою ріку.

Тепер при першім світі побачили на обрії турецькі кораблі.

Усе так було, як говорив турок. Вони стояли боком один за другим; майже цілий лиман загородили. Турки завважили козаків теж. На палубах заметушились люде і накликали себе.

Коли зблизилися на віддаль стрілу з гармати, судна задержалися і попускали бервена.

Наче гончі собаки, коли їх попускаєш з припону, рушили велети наперед прямо, мовби їх з лука вистрілив. Вода була така рвучка, що треба було з цілої сили робити веслами, щоб судна спинити. Сагайдачний не відводив ока від турецьких суден, цікавий, як поведеться його штука.

Вода несла бервена з великим розгоном. Турки цього не помітили, бо жовта, каламутна вода закривала все.

Аж вдарила з великою силою в турецькі кораблі, ломлячи боки. Вони задрижали і обертались, крутились, зразу придержувані якорями. Деякі, діставши діру в боці, набирали води і стали потопати.

Тоді підніс отаман булаву і крикнув:

— Рушай!

Піднеслись вгору весла і байдаки рушили вперед.

— Пали!

Заревли гармати і важкі залізні кулі попали в бажану ціль. І знову поцілені кораблі стали набирати води. Між турками настала метушня.

Кілька кораблів пішло на дно. По воді плавали люде, чіпляючись чого попало.

— Рушай! — гукав Сагайдачний.

Друга лава суден поплила бистро наперед та стала окружати великі турецькі кораблі. Зачалась козацька робота. Підносилися вгору гаки, фурчали у повітрі мотузяні драбини.

Козацтво дерлось по них на палуби. Наставав великий крик і рукопашня. Турецькі кораблі, ті, що уціліли, не могли з місця рушитись, бо не було часу стягнути вгору якорів.

Особливо завзятими показались визволені бранці. Вони не прощали нікому, а різали усіх впень.

Не минуло години, а козаки здобули усі ті судна, які не потонули. Усе перерізали, що не осталось живої турецької душі. Невольники сиділи, приковані ланцюгами при веслах, їм зараз порозбивали кайдани.

І весь час того бою Сагайдачний стояв на своїй галері під малиновим прапором і видавав прикази.

Козаки славно побідили.

До нього підступив Ібрагім.

— Не дай, отамане, здобутих кораблів нищити. Вони будуть потрібні під Очаковом, нам знову прибуло турецьких бранців, а на наших суднах вже і місця не буде. Гребці остануться на своїх місцях. Не дай теж кидати у воду побитих турків з одежею. Вона нам теж пригодиться. На кораблях поставити наших людей. Всі вони хай зараз перевдягнуться за турків. Для мене прикажи принести з варненської добичі турецьку одежу, та неабияку, а знатну. Я тепер мушу стати важною особою, щоб очаківському паші туману пустити.

Сагайдачний зрозумів тепер, куди потурнак мірить. Відразу на турецьких кораблях і галерах зароїлось від перевдягнених по-турецьки козаків. На щоглах замаяли турецькі прапори з півмісяцем. Ібрагім перевдягся на знатного турецького генерала. Сагайдачний зразу його не пізнав.

 
 
вгору