— А буде?
Звичайно ж, вистачить, і Вишата лише всміхнувся на знак згоди.
Вони всі стояли на помості заборола. Київ город жив звичайними буднями. З коминів тягся в морозяне повітря кошлатий дим, усе було закидане снігом. Де-не-де погавкували пси, в крайньому від Полудневих воріт обійсті безпорадно мукало телятко, певно, днями знайшлося, й ніщо не вістувало небезпеки. Може, війна сюди й не докотиться. Київ город уже давно не знав супостатів, але князь не мусив спокоїти себе. Хоч би що, а стольниця має лишатися твердою, як людське серце.
Навесні з царя-городу Константинополя надійшли тривожні вісті. В імператорському дворі сталися великі зміни. Було усунуто від влади справжнього правителя імперії препозита Хрисафія. Хоч Гатило й був лихий на нього за спробу замаху 447 року, та все ж таємно підтримував через своїх людей при дворі лукавого євнуха. Хрисафій був у царі-городі ставленцем єюпетських товстосумів і таким чином послаблював силу стольної аристократії. Під його дудку грав сам імператор Теодосій Другий. Тепер же Хрисафія скинено, й ще ніхто не знав, куди поверне кермо підступна Пульхерія.
Й доки Гатило міркував, що має робити; надійшла нова звістка: імператор Теодосій загинув. Поїхав на полювання й приїхав ногами вперед. І таке трапляється, бо ніхто з-поміж смертних не знає, де здожене його коса Морани: в ратному вирі, на лову чи за бражним столом.
На братове місце сіла його старша сестра Пульхерія, хоч вона й раніше правила державою замість слабовільного Теодосія. Синкліт обрав імператрицею Пульхерію, бо ж брат її не лишив по собі можейської наді. Але нова імператриця мусила взяти собі можа в суправителі. Пульхерія, якій минуло п’ятдесят друге літо, на пораду нового улюбленця придвірної кліки гота Аспара, взяла собі можем майже неписьменного Аспарового воєводу Маркіана. Але, бувши святошею, попросила Маркіана пощадити її дівочу непорочність.
На бік нової правительки, зрадивши своїх друзів-єгиптян, перейшов і патріарх Анатолій. Таким чином Пульхерія, Маркіан, Анатолій і всемогутній чільник варварських тагм Аспар укупі з кліром та придвірною знаттю діяли заодно. Се ж не провіщало нічого доброго землі Руській.
Великий князь київський негайно надіслав до царя-городу Константинополя слів із вимогою новому імператорові Маркіанові поновити договір, складений три роки тому з його попередником Теодосієм. Але Маркіан, скориставшися зі свого міцного становища й з війни, яка мала спалахнути між Аттілою та Гейзом, з одного боку, та Римом і готами — з другого, не квапився втверджувати ганебних договорів із «гунами». Тим більше, що йому стало відомо й про зраду «вандальського» князя Міровоя, якого на батьків стіл незаконно посадовив готський конунг Теодорік. Основні ж сили Гейза, великого жупана Іспанії та Маврітанії, теж були в Африці.
Гатило на знак узгоди зі слов’янами Заходу порвав стосунки з Римом. Але написав листа імператорові Валентиніанові, аби той не втручався в його розправу над візіготами, як утікачами з-під його влади й руського підданства. Теодорікові ж одіслав іншого листа: «Не май сподівань на союз із Римом проти мене та брата мого Гейза».
В ЛІТО 451-е
Місяця березоля
Головна рать Великого київського князя рушила з городу стольного ще за зими. Гатило розраховував на несподіваність удару. Якби він потяг із дому першими весняними дорогами, перечекавши розпуття й повені, був би на берегах Райни за сорок день, тобто в середині п’ятого місяця року — квітного. Вирушивши ж. снігом, у стичні, він до весни здолав Русь, і Дерева, й Червенські землі, й україну моравців і став на берегах Лаби. Позаду в нього здіймалися ще вкриті зимовою попоною верхи Сніжки-гори, попереду видніли Клиновець, із полудневого боку вже зелений, та похилі Рудні гори. Весна почалася ще на Одрі, й сей відтинок до Лаби ополчення брало вже з останніх сил. Річки, маленькі й великі, поскресали, навіть лісові дороги стали важкі й підступні. Коні провалювалися в мокрий, ніздрявий сніг, вози та гарби з сіном і зерном для худоби стали в’язнути по ступиці, воли схудли й виснажились, і Гатило наказав зупинити ополчення, ледве переправивши задні полки та валки на лівий берег Лаби.
За Великим київським князем пішла раттю не сама тільки Русь із її численними групами племен волині дулібської, галичі, білих і чорних горватів, бойків, лемків, карпів, букачів, божичів, тиврівців, улучичів та подолян. Великого князя київського підтримала вся земля, підвладна йому: Луг разом із усім кошем косарським, на чолі з молодим князем Данком Богдановичем, уся Вкраїна і Сіврська під прапором старого чернегівського князя Божівоя, й Дерева під проводом Гатилового шуряка Ратибора Білгородського. Своїх воїв надіслали й кривичі, й смоляки, й нові піддані радимичі та в’ятичі, й деякі інші племена, що населяли полунічні краї Руської держави, й булгари, що сиділи по той бік Дону, й киргизи та обри, й саки з ясичами степовими.
Не було поряд лише Борислава. Та він, об’єднавши в ополчення всю рать задунайську й придунайську, разом з полками семигородськими йшов на захід іншим шляхом. Нарочиті можі донесли Гатилові, що Борислав уже з’єднався з воями великокняжого брата Володаря й чекає дальших наказів у Добречині.