Про УКРЛІТ.ORG

Короткослівна відповідь Феодула…

(1599—1601) C. 9

Вишенський Іван

Твори Вишенського
Скачати текст твору: txt (123 КБ) pdf (147 КБ)

Calibri

-A A A+

Придивися добре, що і в тому знаку, яким похвалився, Скарга збрехав.

Знов же і той знак неправдивий костьол римський залучає, єзуїте, що Христос сказав Петру: "Я кажу тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую я церкву свою, і сили адові не переможуть її", а потім через те, що Петро в Римі вбитий, каже, став римський престол правдивий. З того подивуйся до кінця цій жидівській сліпоті латинського роду, улюблений читальнику, як латина буяє в мирській та поганській премудрості, що ніяк не може взяти й умістити божого духовного розуму для пізнання істини. Але спитав би тебе, прегордий богослове чи марнослове латинський: чому ти похваляєшся Петром? Який маєш із ним жереб? Чи ж бо ти його учень? Коли ти його учень, покажи, як наслідуєш йому, покажи мені плоди його, покажи мені в своєму костьолі Петрову правду і віру, любов, убозтво, муку, хрест і смерть. Воістину, Петро таки вмер! А ти нині, латинннку, істину женеш і з Петровими вбивцями намагаєшся вбити тих, хто істинно носить Петрове ім’я, і вбиваєш, і стараєшся про те всім промислом душевним та тілесним, і короля до того приводиш, щоб був тираном супроти істини, як Нерон учинив супроти Петра52. І ще, вбивши, не велиш і плакати!

"Терпите за добрі вчинки, то це вгодно богові. Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас і залишив нам приклад, щоб пішли ми слідами його. Не вчинив він гріха і не знайшлося в устах його підступу. Коли був лихословлений, він не лихословив взаємно, а коли він страждав, не погрожував, але [все] передав тому, хто судить справедливо. Він тілом своїм сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведності жили"53 та інше. І далі: "Коли тілом Христос постраждав за нас, то озбройтеся й ви тією самою думкою"54 та інше. І знову: "Коли і вас ганьблять за Христове ім’я, то ви блаженні, бо на вас спочиває дух слави й дух божий. Ніхто з вас хай не страждає, як душогуб, або злодій, або злочинець, або ворохобник, а коли — як християнин, то нехай не соромиться він, але хай прославляє бога за те. Бо час уже суд розпочати від божого дому, а коли він почнеться перше з нас, то який кінець тих, хто противиться божому євангелію? А коли праведний ледве спасеться, то безбожний та грішний де зможе з’явитися"55 та інше. Більше в Другому посланні: "Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішниками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: "Де обітниця його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння". Бо сховане від тих, хто хоче цього, що небо було на початку, а земля із води та водою складена словом божим, тому тодішній світ, водою потоплений, згинув. А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для вогню на день суду й загибелі безбожних людей. Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в господа один день — немов тисяча років, а тисяча років — немов один день! Не бариться господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття. День же господній прибуде, як злодій уночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії розпечені ринуть, а земля та діла, що на ній, погорять. А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться. Але за його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває"56 та інше.

Придивися добре, римський богослове, до першого образу, до учня й науки: то мандрівник, і нас він зве мандрівниками, і вчить зненавидіти світ, і тікати від пожадливостей тілесних, котрі воюють на душу, а ти супротивний Петровому вченню, проти самого Петра борешся, супротивно дієш, учиш і наказуєш, а сам себе любиш і з папою за владою поганською гонишся, щоб не мандрівником бути, а вічним паном, дідичем, тут на землі всесвітньою головою і одним над усіма прагнеш бути, всією силою душі й думки чиниш, трудишся, день і ніч промишляєш про те, щоб вовіки з роду в рід не погасла в латинському роді пожадливість папи та його гордість, однак божа істинна хвала на землі не збідніє, хоч і папина безчесна слава лишиться неприменшена, подвиг у віці цьому приходить і всі письма це провіщають, і бенкетуєш! Чи не той правдивий римський костьол, єзуїте, що Петра проганяє, правду Павлову з Петровою, коли вигадує брехню супроти істинного Петрового вчення, християнський люд зваблює і занапащає й гарними фарбами замість правди зверху прикрашає, а всередині, дихаючи отрутою смертельної неправди, нагло вбивав і притягає в поганське невір’я, відштовхуючи від живого бога правовірних, та й відсилає на вічну муку. Бачиш, боголюбний читальнику, що римський костьол є неправедний за тим знаком, коли Петра похвалено було: "І кажу я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую я церкву свою, і сили адові не переможуть її". І буде так вовіки, коли до Христової покори не повернеться. Знаю, що сказав Христос Петру, а не нинішньому світолюбцеві-папі; знаю, що "на скелі оцій побудую я церкву", а не в Римі; знаю, що "сили адові не переможуть", але східних, які Петрову науку вміщають, бо це східні — мандрівники в цьому житті, а не дідичі; це вони зберігають наказ Петра, відгрібаючись од плотських похотей, котрі воюють на душу; це вони наслідують духовній Петровій владі: не показують себе старшими над підлеглими, гордішими, вищими, ліпшими, славнішими і головнішими, але ще перед ними смиряються, мов дітям ненавченим подаючи приклад, — Христове повеління: "Хто великим з вас хоче бути, хай буде слугою від вам, а хто з вас бути першим бажає — нехай буде він вам за раба" виконують; це їхній воістину є Петро, а не римський; це їхня істинна віра Петрового фундаменту, а не римська; це їх ото ворота адові не переможуть, а не римську віру; це вони страждають од різноманітних бід, гоніння, пригнічення, муки, вбивства; це їхню віру князь цього світу адовими воротами не може захопити і звитяжити в затвор своєї зваби, а латинський рід давно вже зі своїм костьолом адовими ворітьми зачинений і на погибель вічну запечатаний ще відтоді, коли відвернувся від східної віри та Христової покори, поклонився князю віку цього і схотів у цьому житті бути славним, мудрим і гордим. А коли хто жорстокосердий і не вірить моїй мові, сам пересвідчиться й побачить їхній латинський костьол у цій неправді, бо неправда в ньому і над ним царює, — і повірить! Про той Петрів знак сказано досить.

Вишенський І. Твори / З книжної української мови перекл. В. Шевчук; передм. і приміт. В. Шевчука. — К.: Дніпро, 1986. — 247 с.
 
 
вгору