Тут закінчилися знаки розділу третього, за якими можна пізнати правдивість римського костьола, з’явлені Скаргою. А на інші розділи, що їх ряд Скарга відшукав, взявши і привівши всіх у послух римського костьола і під владу того єдиного керманича: і про похвалу римської столиці. І про відступлення від грецької до римської згоди не пишу — все це байки, неправда й мудрування мирського духу. Те ліпше можеш розсудити, що не про царство вічне Христове те все в книжку Скарга зліпив, а про царство земне і про поганську римську столицю, дбаючи всім промислом через премудрість мирського духу про таке: як за поган римська столиця була перша, так і нині, споганившись у християнстві, бо предок мав над усіма старшинство і зверхність. Тому забавлятися порожніми й непотрібними пересварками не хочу. Добре нам і те знати, улюблений читальнику, що ту книгу засновано на неправдивому фундаменті і почала вона творитися в своєму підґрунті неправдивою матерією. Будь добре упевнений, що й до кінця того писання правди аж ніяк не почуєш, тільки розпутну і безсовісну брехню римської курви, про котру, коли б захотів оголити з голови до ніг і викрити по порядку, не одну таку книжку, як Скаржина, але й десять міг би скласти — не пішло б це на жодну користь для будування, а на більшу зваду й ворожнечу, бо все в них неправда. Отож з огляду на неправдивий дух його мудрувань тут кінчаю.
А що поминаю перших святих пап, чудотворців та мучеників, котрі були в Римі, і ними латинський байкомовця Скарга хоче собі учинити похвалу, то хай знають латинські мудреці, що ті були не такої віри, як теперішні папи, але східної, і через те страждали і благодать чудотворна в них діяла, аж доки зі східними єдині були; тоді й мученики поміж пап знаходилися, а того самодержавного начальства не було й чути; а римські папи зі східними патріархами жили, як брати рідні й однодумні, а коли від східних відступили, коли знайшовся в Римі той один, голова всесвітня і костьолу римського старший, тоді й мученики і чудотворства поміж пап загинули, а духовна благодать відлетіла.
ПРИМІТКИ
Є думка, що І. Вишенський, підготувавши перше зібрання своїх послань — "Книжку" (в десяти розділах), близько 1609 р. послав на Україну другий комплекс писань, до якого ввійшли твори, що їх ми подаємо під назвою "Послання". Прямих доказів цього немає — усі твори об’єднує тільки те, що, як і писання "Книжки", їx витримано, в основному, у формі "послань", тобто публіцистичних творів, адресованих чи якійсь особі, чи землякам-одновірцям. Однак послання об’єднувалися в єдине ціле переписувачами творів І. Вишенського, отже, складають другу "Книжку" полеміста самі по собі.
КОРОТКОСЛІВНА ВІДПОВІДЬ ФЕОДУЛА
Твір написано з приводу книги П. Скарги "Про урядження та єдність божої церкви під одним пастирем і про грецьке та руське від тієї єдності відступництво", яка вийшла польською мовою в Кракові, 1590 p. (друге видання). Датується твір не раніше 1599 — не пізніше весни 1601 р., коли помер патріарх Мелетій, який послав книгу П. Скарги І. Вишенському. Посланець єпископа Г. Балабана ієродиякон Ісакій прибув до Мелетія з книгою Скарги незадовго до смерті патріарха.
______________
1. Феодул — псевдонім І. Вишенського, буквально значить: раб божий
2. Євангеліє від Матвія, V, 37.
3. Послання Павла до ефесян, IV, 14-15.
4. … книжки, які видав був сімнадцять років тому… — Перше видання книги П. Скарги звалося "Про єдність церкви божої під одним пастирем і про грецьке від тієї єдності відступництво з пересторогою і нагадуванням до народів руських, які стоять при греках" і вийшло у Вільно 1577 р. Друге видання не було буквальним повторенням першого, в ньому багато виправлень та доповнень. Між виходом книжок минуло не сімнадцять, а тринадцять років.
5. Євангеліє від Іоанна, XVII, 11.
6. Єпіфаній Кіпрський (310 чи 332-403) — аскет, християнський проповідник, єпископ Саламіна (Кіпр), автор ряду творів проти єресей, виступав проти Орігена, твори якого вважав джерелом єресей.
7. Ориген-єретик (Оріген, бл. 185-254) — християнський богослов і філософ; мав багато прихильників і ворогів, серед останніх особливо нетерпимі — Теофіл Александрійський та Єпіфаній Кіпрський. У 543 р. на Константинопольському соборі Орігена засудили як єретика і піддали анафемі, однак його ідеї широко засвоювалися пізнішими богословами та філософами.
8. Євангеліє від Луки, XII, 32.
9. Переказ євангельського тексту (від Матвія, VII, 6).
10. Послання Павла до Тита, III, 9.
11. Перше послання Павла до корінфян, XI, 16.
12. Послання Павла до Тита, III, 10-11.
13. Перше послання Павла до корінфян, IV, 20.
14. Євангеліє від Матвія, VII, 16.
15. Євангеліє від Матвія, VII, 21.
16. Євангеліє від Матвія, XII, 34.
17. Євангеліє від Іоанна, XV, 17-20.
18. Євангеліє від Іоанна, XVI, 2.
19. Псалтир, VII, 16.
20. Перше послання Павла до Тимофія, V, 6.
21. Псалтир, XXXIII, 22.
22. Євангеліє від Матвія, X, 28.
23. Переказ слів із Першого послання Павла до корінфян, VI, 9.
24. Псалтир, CXXXII, 1.
25. Дамаскін Іоанн (бл. 673 чи 676 — бл. 777) — християнський богослов, філософ. Був поетом-гімнологом.
26. Три отроки єрусалимського полону — образний вислів на означення мужніх, непохитних духом людей. Ідеться про Ананію, Мисаїла та Азарія, які, за біблійною легендою, не захотіли поклонитися золотому ідолу царя Навуходоносора, за що їх було кинуто у вогонь, але юнаки вийшли з нього неопалимі (Книга пророка Даниїла, III, 12-30).
27. Послання Павла до ефесян, VI. 10-17.
28. Неточна цитата з Євангелія від Іоанна, XIII, 16.
29. Євангеліє від Іоанна, XVI, 1-3.
30. Друге послання Павла до Тимофія, III, 12-13.
31. Євангеліє від Матвія, VII, 13-14.
32. Євангеліє від Матвія, X, 22.
33. Євангеліє від Марка, X, 21.
34. Євангеліє від Іоанна, XII, 25.
35. Переказ євангельського тексту (від Луки. XIV, 26).
36. Перше послання Павла до корінфян, 1, 17-31.
37. Перше послання Павла до корінфян, III, 18-19.
38. Євангеліє від Матвія. V, 3-12.
39. Переказ євангельського тексту (від Матвія, XX, 26-27).
40. Євангеліє від Матвія, XXVII, 11.
41. Див. прим. 114 і 142 до "Книжки", "Зачіпка" — 30, 31.
42. Дії апостолів, I, 8.
43. Дії апостолів, II, I, 3-4.
44. Євангеліє від Матвія, XXVIII; 19-20.
45. Дії апостолів, II, 14.
46. Дії апостолів, II, 37.
47. Переказ євангельського тексту (Дії апостолів, II. 41-42).
48. Євангеліє від Матвія, XX, 26-28.
49. Неточна цитата з Євангелія від Іоанна, XV, 14.
50. Друге соборне послання Петра, ІІІ, 15-16.
51. Дії апостолів, IV, 32.
52. Нерон Клавдій Тіберій (37-68) — римський імператор. За його правління було страчено Петра (див. прим. 157 до "Книжки").
53. Перше соборне послання Петра, II, 20-24.
54. Перше соборне послання Петра, IV, 1.
55. Перше соборне послання Петра, IV, 14-18.
56. Друге соборне послання Петра, III, 3-13.