Ще й те за знак правдивості римського костьола приводить єзуїт, що розмножився й поширився він по цілому світі. Тим знаком уже не проти Петра боротьбу проголосив, єзуїте, але супроти самого Христа. Сам Христос, творець на небі й землі, сказав: "Молимо, щоб були ми з малих; бідне-бо є благе" і "не лякайся, черідко мала, бо сподобалося отцю вашому дати вам царство небесне" і "увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога веде до погибелі, — і нею багато хто ходить". Казав бог і свідчать його учні та апостоли, що в останні часи те головне добродійство — любов — вичерпається, благочестива віра обідніє, істинна правда зменшиться, злоба ж і неправда всіх опанує і гору візьме, і все це повинно збутися. А єзуїт уже й на самого бога Христа брехню кладе і тому велить свій римський костьол визнавати за правдивий, бо поширився він і примножився. Але знову повідаю тобі, єзуїте, в чому твій римський костьол поширився по всьому світі й примножився? Може, скажеш: у істині, в благочесті, в покорі за Христовим образом та подобою? Чи не явно цілому світу, що твій римський костьол поширився й примножився в поганській неправді, гордості, владі, славі, багатстві й любові до цього світу? Що ж за чудо від примноження та розширення твого костьолу, коли цей вік теперішній возлюбили, коли всі просторим та широким гостинцем воліють мандрувати у вічну погибель, коли всі тут, на землі, воліють мешкати з неправдою і мирською розкішшю! Не треба чудуватися такому латинському поширенню по цілому світі, бо ж вони служать князю цього світу, котрий своїх вінчає у цьому житті славою, честю, багатством та достойністю! І від того самого знаку, боголюбивий читальнику, по тому, як Христос і апостоли про останні часи говорили, можеш пізнати неправдивий римський костьол — що всі охоче до нього біжать, усі до нього квапляться, усі його люблять, усі собі ним смакують. Той-таки знак хай увірить тебе, улюблений читальнику, що римський костьол є неправдивий; "бідне-бо є благе" їх знаходить і виявляє, де перебуває добро. Про той знак досить.

Ще той знак приносить єзуїт для пізнання правдивого римського костьола, коли каже, що всі єретицькі віри згасли й причаїлися і змінились у розумінні себе самих, тільки віра костьола римського стоїть на фундаменті апостольського визнання віддавна й досі незмінно й міцно. Придивися до того останнього слова і його знаку, улюблений читальнику, — костьол свій римський хоче показати правдивим, але й тут глибоко бреше й не хоче озирнутися на страх божий ані на майбутнє позорище та викриття суду. Добре сказав ти, єзуїте, признаю тобі, що єретицькі віри змішуються, змінюються і зникають. А чому забув правдиву віру правдивої східної церкви?

Бо не віра римського костьолу, а східна ні в чому не змінена, непорушена, чиста, від самого камінного фундаменту, Христового каменю, Петрового сповідання, фундована з іншими апостолами, й досі, як дерево при воді, квітнучи в бідах світу цього, стоїть непорушне і ні в чому не має відміни в цілості терпіння. І шторми, і хвилі, що котяться, як піна від каменю, відбиваються і зникають, а віра східної церкви не приймає фальшивих ран у своїй твердості істинного мудрування. Чому ж, латинниче, побачивши матір свою — східну церкву, тільки римський костьол згадуєш, а східною гордуєш? — запитую я тебе. Чи не від тієї матері виховався світлом благовір’я римський костьол? Коли кажеш, що не від східної церкви римський костьол народився й виховався, то ти, латинниче, в своєму римському костьолі байстрюк і не доброго ложа син. А коли признаєш, що східна церква — матір, то чому той материн син з костьолом римським від своєї матері, східної церкви, старшим себе ставить? Чи не явна то неправда? Чи не природу вчиш? Адже старша мати від дітей — спершу мати, а потім дитина! Так і тут: спершу заснована благовірним у Христі східна церква, потім вона сина — римський костьол породила. Та ж бо східна церква, мати наша, й досі здорова і красна, тісним шляхом ідучи, у спасенних збільшується, а латинський костьол, матір’ю своєю погордувавши і відірвавшись од материного спасительного промислу, захворів хворобою премудрості цього віку і у вічну погибель тягне з собою своїх послідовників — велике число народів. Тому-то явно збрехав, єзуїте, що тільки римського костьола віра стоїть, а інші віри розтанули й до кінця прийшли. А те ж усьому світу явно, що східна церква стоїть без фальшу і будь-якої зміни ціла й непорушна на своєму фундаменті, заснованому самим Христом. Признаю тобі те, єзуїте, що і римського костьола так звана віра стоїть, але показав тобі, що вона по-фальшована і ще більше від інших єретиків збовтана, що під нею і трохи нема фундаменту істинної міцності, тільки сама єретична неправда. Та ж бо зваба від розумних скоро може відступитися — пізнають її, хоч і не мають [сану] священицтва; а твоя неправда й латинська єресь, єзуїте, цілий світ оповістила, звабила і затягла у свою погибельну вівчарню римського послушенства. І хоч називаєшся ти, латинниче, вірним і зверху покрився брехливим визнанням Нікейського собору і священичим насліддям, але під цим плащем бачать тебе світолюбці й погибельні сини цього віку, і всі тобі поклонилися, найславніший, наймудріший й найбагатший папо, голово римського костьола, всі до тебе прибігли, всі прагнуть насититися твоєї розкоші світу цього мізерного. Признаю тобі, єзуїте, що римський костьол стоїть і по сьогодні, але знай і те, що римський костьол можна назвати з-поміж усіх єресей найхитрішим, найлукавішим, найбеззаконнішим і найнеправеднішим. Не согрішить ніхто, коли так думатиме про римський костьол, як я звістив. Нітрохи не бійся, улюблений брате і розумний читальнику, кажу тобі апостольську істину, а не брехню й речі мирські, бо хочу з’явитися на всесвітнє позорище Христового суду і сповідатися.