— Уваг ніяких нема до цієї резолюції? Отже, хто за резолюцію, іпрошу встати.

І голова зборів перший рішуче й урочисто підводить своє велике, тяжке тіло з кудлатою головою, подібною до клубів диму паровоза. За ним мовчки й не хапаючись підводяться всі останні. Товариш Паровоз обводить зібрання невеличкими чорними очима, хитає головою й сідає.

— Резолюцію прийнято одноголосно. Дякую, товариші. Прошу заняти свої місця. Товаришу секретар, прошу наготовити білетики на жеребки.

— Білетики готові, товаришу голово.

— Дуже добре. Прошу товаришів тягти. Білетики, одмічені хрестиками, визначають призначення керувати виконанням смертного присуду. Прошу!

Смертний присуд. Але над ким? Над тими трьома чи над цими двома?

Макс не хапається тягти, — він знає, що йому з хрестиком не випаде. Він візьме останнім — все одно буде порожній.

Мила Клара — вона тягне перша. Засуває руку під газету з цілком байдужим і серйозним виглядом і зараз же виймає її назад із малесеньким білетиком, акуратно складеним нею ж самою вчетверо. Сама може собі поклала смертний присуд. І як байдуже, не хапаючись, ніби зовсім нецікавого листа, розгортає крихітний папірець. Вони чи ні? Мабуть, ні, бо дуже похмуро стягає брови.

Паровоз строго, діловито/ як личить голові зібрання, простягає здоровенну жилаву руку металіста під газету й довго довбається, — мабуть, не може схопити тоненький папірець своїми товстими пучками. А вуха в нього раптом білі білі зробились.

Професор Гоферт ставиться з серйозною, врочистою пошаною до цього маленького акту. Витягає й цікаво дивиться. Не він. пренаївно повертає на всі боки, шукаючи, де ж хрестик.

Макс недбало підходить і бере останній, білетик. І так само, як усі, не хапаючись, байдуже розгортає його, зарані знаючи, що він буде порожній. Посередині стоїть невеличкий хрестик. Макса, як кулаком, пхає в серце, але він посміхається ну, розуміється, він же знав, що витягне з хрестиком.

І він неголосно й спокійно каже

— Один хрестик у мене.

І зараз же товариш Тіле живо підхоплює:

— А другий у мене!

І очі його задоволене, ніжно й піднято блищать.

Товариш Паровоз поважно, мовчки перевіряє білетики. Так; отже, призначення керувати мають товариші Штор і Тіле. Вся справа смертного присуду над трьома проводирями банди розбійників переходить до компетенції обраних товаришів. їхні доручення й накази від цього менту мають обов’язкову силу для всіх членів Інараку.

Товаришка Клара не дивиться на товариша Тіле й упорядковує папери засідання. Товариш Тіле не дивиться на товаришку Клару й ніжно посміхається до товариша Штора. Отже, значить…

У двері чується рішучий, поспішний стук. Голови живо по вертаються на нього.

— Ввійдіть!

Ага, товариш Песиміст. На лобі виразно червона смужка від кашкета, на грудях і на пекучому рум’янці круглого лиця патьоки поту. В присутності Бюро він, помітно, почуває замішання, але сміло звертається до свого безпосереднього «старшого товариша» Тіле й одривистим, солдатським голосом робить донесення. Доручення виконано. Товариша Рінкеля просліджено до самого дому. Нічого особливого не завважено. Товариш Рінкель заїжджав спочатку до кафе «Асторія» й говорив телефоном. Після того поїхав на вулицю Визволення, № 5. Це окрема вілла. Ближчі інформації про цю віллу незручно було зібрати, бо коло вілли ходили якісь підозрілі люди. Потім товариш Рінкель поїхав додому. Тіле байдуже хитає головою.

— Дякую, товаришу. А ви добре занотували: вулиця Визволення, № 5? Не помилились?

О ні! Товариш Песиміст занотував це на папері. Ось, зараз!

— Ні, ні, я вірю. Можете йти, товаришу. А нотатку свою треба знищити. Та, будь ласка, товаришам із охорони перекажіть, щоб зразу ж знищили в себе все, що в них є на папері непевного. Будь ласка.

Товариш Песиміст серйозно дивиться в ніжну, привітну, але тверду посмішку «старшого товариша», ніяково вклоняється всім іншим «старшим товаришам» і виходить.

Тоді товариш Тіле повертається до всіх і спокійно, з усміхом кидає:

— Вулиця Визволення, № 5 — приватне помешкання графа Елленберга, начальника особистої охорони Фрідріха Мертенса.

Всі живо й вражено повертаються до Тіле. А Кестенбавм, як підкинений спіднизу, схоплюється і, струснувши з себе всю апатію й утому, жагуче, зловтішне й хрипко скрикує:

— А що? А що? Маєте! От вам! Можете бути задоволені своєю постановою!

Хрип і тріумф товариша Кестенбавма зовсім не до речі. Товариш Бравн рішуче спиняє таку нестриману поведінку. Постанову винесено цілком правильно. Чого товариш Рінкель заїжджав…

— Зрадник! Провокатор! А не товариш!

— …чого товариш Рінкель заїжджав до Елленберга, це ще невідомо. Це треба вияснити.

— Коли? Як нас усіх цієї ночі позаарештовують? Так? Так?

— Прошу товариша Кестенбавма стримати свою експансивність.

Тут товариш Тіле ніжно просить слова. На його думку, вияснити, мабуть, буде трудно, чого саме член Центрального Бюро Рінкель заїжджав до графа Елленберга. Але це треба все ж таки зробити. Через те він пропонує завтра вранці заарештувати члена Бюро Рінкеля й делікатно попрохати його роз’яснити цей візит. Поки ж що негайно дати в усі райони наказ про виїмкову обережність. Членам Бюро цеї ночі дома не ночуиати. Звідси зараз же розійтися. А від завтрашнього ж дня всі адреси позміняти.