Сузанна раптом озирається до Макса й мовчки, без посмішки, без насмішкуватої лукавої вогкості дивиться йому просто в очі.

— Ну, що ж? Нова ера? Ви задоволені?

Макс грається ножем, а в очах граються п’яні сміхотливі іскорки.

— Задоволений. Мого палацу ніхто не займе. Сузанна круто повертає до нього матово обточену спину. А в храмі гасає вихор голосів, рук, облич, криків. Дами шукають по гротах свої капелюхи, рукавички — вони мусять летіти додому, ставати з револьвером у руках на порозі своїх помешкань. Мужчини то грізно вимахують кулаками, то розгублено хапають один одного за одвороти шовкових смокінгів і домагаються відповіді: що ж це діється?! Адже ж учора ще нічого такого не було чути. Може, це тільки Вінкельманове пpибiльшeння? Може, два три вибрики якихсь шалапутів?

Фіміам перед Красою теж гасає безладними клубками ю в один бік, то в другий. Тільки сама Краса стоїть у тій самій жагучій, чистій непорушності, чужа й далека цим живим пороз’ятрюваним тілам.

Вінкельмана шарпають, смикають, вимагають відповіді, грізно наступають на нього. Вінкельман нарешті виривається й стрибає на стілець.

— Та дайте ж, панове, слово сказати! Що за чорт такий! Ви на мене так напали, наче я самий організатор цього переселення синів сонця Я зовсім не кажу, що це охопило вже весь Берлін. Ваші помешкання ще цілі, цілі, цілі! Заспокойтеся! Було кілька випадків! Я вам більше скажу… Тихо, панове! Послухайте!.. Прошу, тихо! . Я вам більше скажу: в Каесемі товпляться десятків зо три власників розгромлених за сьогодні магазинів Пролетаріат одбирає в буржуазії зроблені ним товари Найкращі магазини вщент розграбовано. І Каесем так само обіцяє видати відозву. Отже ж, не хвилюй? ся й не…

— Вінкельмане, не час для жартів!

— Ні, панове, якраз час для жарив. Прошу трошки уваги. Прошу, кажу, уваги! Панове, оповіщаю вам, що ху-іко ми будемо навіть дуже весело жартувати! Чуєте? З найповніших джерел годину тому я довідався, що через тиждень Берлін, Німеччина, Франція, Англія, — одне слово, вся Європа буде окупована Союзом Східних Держав. Договір уже підписали всі уряди. Мільйонова повітряна армія Союзу Східних Держав, озброєна газовою й променевою артилерією, стоїть напоготові.

В храмі залягає на якийсь мент тиша, ошелешення І раптом десь із кутка, з-за лопухів, чітко лунає грізний хрипкий голос:

— Це знову жарт, Вінкельмане?!

Людиносхожа постать швидко повертає щелепасте, з крихітними гудзиками очей лице в бік голосу й урочисто підносить догори зелену лапу.

— Присягаюсь моїм гонораром у «Світовому Фільмі» — найсерйозніша правда! Через тиждень, повторюю, ми будемо мати честь вітати жовто-чорних гостей у нашому божевільному Берліні.

— Чому ж через тиждень?

Подібне до людського обличчя живо повертається й на цей голос:

— Тому, що через тиждень увесь наш сонячний пролетаріат із його Каесемом можна буде взяти голими руками. Через тиждень не знайдеться десятка людей, здатних до оборони й організації. Розумієте? Через це, мої панове, ми навіть не повинні б дуже боронитися, коли нас грабують, бо це тільки прискорює процес розкладу. Але, звичайно, не всі ми здатні на героїзм.

У храмі вже оживає гомін, нерішучий, непевний, з нотками полегшення, несмілої радості, стриманого захвату, але й боязкого сумніву. Це занадто велике щастя, щоб у нього можна було так одразу повірити. Чи не фантазія це? Чи не витвір мрійного відчаю? Адже цілком вияснилося, що Союз Східних Держав рішуче відмовився від цієї пропозиції, боячись зарази. Навпаки, в нього тепер усі силкування напрямлені до того, щоб ізолювати себе якнайщільніше від Заходу й винищити в собі ті мікроби хороби, що занесені туди Інараком і Каесемом.

Вінкельман рішуче, радісно водить над головами рукою так, наче розмітає на всі боки всі ці міркування.

— Неправильно! Дійсно, раз був Союз одмовився Але тепер він мусить, розумієте ви, мусить виступити. Саме, рятуючи себе, він мусить урятувати нас. Бо коли на Заході буде панувати ця хороба, то ясно, що і Схід раніш чи пізніш теж заразиться. Наївно думати, що можна ізолювати одну половину планети від другої, так щоб не було ніякого стику. Отже, краще раніше захопити в нас хоробу, ніж пізніше. Випекти її, випалити, видушити вогнем, газом, промінням.

Тут Сузанна раптом підносить руку й дзвінко кидає поверх голів:

— Панове! Я пропоную дальші балачки на цю тему припинити.

Всі очі здивовано, непорозуміло, злякано повертаються до суворо підведеної гарної голови в касці темно-бронзової зачіски.

Макс спочатку теж здивовано підсуває чорно-сині брови на чоло, але зараз же закидає голову назад і стріляє лукавими іскрами до потемнілих високих хмар у стелі храму.

— Чому припинити? Чому?

Прекрасна, матово-молочна точена спина Сузі така непорушна, що Максові хочеться із сміхом встати й обняти її. Ця мила, бідна спина вагається.

— Тому, що я не можу поручитися за те, що сказане в мо-йому домі не стане сьогодні ж відоме Каесемові.