Корній, наче вкопаний, впивається в них очима. Входить ГАННА СЕМЕНІВНА, тихо підходить, пильно подивляючись на обох.

РИТА (несвідомо, поринувши вся в скорб, задумливо шепоче). Дитино… Бліда… Стомлена зірка моя…

Корній, ніби боячись злякати, спугнути, тихо, обережно підводиться і, не зводячи а них очей, хоче йти до полотна.

РИТА (повернувшись до нього). Нію, дивись…
КОРНІЙ (хапливо, з ляком). Рито, Рито, не говори, не ворушся, стій так… Хвилиночку, ради Бога!
РИТА (здивовано). Що ти? (Зрозумівши). Ага, ну, добре… Може, стати там?
КОРНІЙ. Ні-ні-ні… Стій так… Мамо, одійдіть! А може, справді, сюди… Я тільки одну рисочку… (Хапається, хвилюється).
ГАННА СЕМЕНІВНА. Ну, от, уже напало… Господи!
РИТА (злякано). Мамо, мамо, не треба, ради Бога!
ГАННА СЕМЕНІВНА (стискує плечима). Дитина ж спати хоче. Що ви мучите її?
КОРНІЙ. Мамо! Ради Бога… Ну, що це таке? Сюди, Рито. Клади на стілець сюди, так. Сама сідай. Одну хвилиночку… Одну рисочку… Її знаєш, тоді не видно було, не так, тепер… лучче. Таке страждання… Це іменно те, що треба. Це іменно вона… Схились, трошки піднімись, так… Тепер… дивись. Трохи не так… Ні-ні, нічого. Видно, видно… (Вдивляється зблизька). Так-так… Воно. Воно…
ГАННА СЕМЕНІВНА (стискує плечима). Радіє, що воно… "Рисочка". Та ти в душу подивись, там ще більша мука. Радіє! Господи!
КОРНІЙ (одмахується). А, мамо! Трошки вище ще. Рито. От так… Лесика… трошечки от так… Ах, шкода, що не день. У нього тепер чудова блідість…
ГАННА СЕМЕНІВНА (все більш і більш вражена). " Чудова блідість "!
РИТА. Мамо! Я вас молю, ради Бога, мовчіть, я ж вас просила… Ну, зробіть це для мене.
ГАННА СЕМЕНІВНА. Та як же я. Господи, можу мовчати?! Та я дерево, чи що? Мучать дитину і радіють, що "чудова блідість". Та я ж ще не зовсім здуріла, прости Господи! "Рисочка"… Радіє, що рисочка страждання… Та що ж це таке? "Чудова блідість". Та задушіть дитину, іще краща буде…
КОРНІЙ (не чуючи, підбігає до полотна, знімає його, вдивляється, з одчаєм). Не так! Не те… А, Боже!.. У тебе не було. Рито, цього, що тепер. Не було…
Г а н н а С е м е ні в н а.А ще б пак! Ти б ще більше помучив, ще б не те було… Ну, їй — богу, подуріли, чи що?! Та дитину захолодите!
РИТА. Мамо, я вас молю!
К орній. Рито, Рито… не ворушся, спокійніше, ввійди в себе… (Хапає палітру, мішає фарби, гарячково пише). Ах, якби день! Ти завтра сядеш трохи далі… Трохи далі. Завтра тіні… А сьогодні… тільки це, тільки тут, ось-ось… Ні-ні. Рито, ради Бога!..

Дитина слабо починає плакати.

ГАННА СЕМЕНІВНА (схоплюється, підбігає й бере Лесика з стільця). Годі! Що це таке?
РИТА (теж нахиляється до дитини). Лесику, Лесику!
КОРНІЙ (люто). Мамо! Одійдіть, я вас прошу! Покладіть дитину, покладіть, я вам кажу!
ГАННА СЕМЕНІВНА. Ти сказився? Дитина змерзла, плаче.
КОРНІЙ. Хай мерзне, плаче, покладіть!
ГАННА СЕМЕНІВНА. Не покладу! Що я, така божевільна, як ти? Що це таке? Тобі оті “рисочки” на рядні дорогші, ніж отут на лиці? Схаменися! Та звірі так не роблять!
КОРНІЙ. Мамо, ви нічого не розумієте, покладіть Лесика!
ГАННА СЕМЕНІВНА. Не покладу! Вбий мене. не покладу. Я не сказилася ще, щоб морозити дитину! (До Рити). А ви, мати хороші, сидіть! Та я…
КОРНІЙ (підбігаючи, з мукою, дрижачи весь). Мамо, я вас благаю, на хвилиночку! Ну, покладіть Лесика, я тільки одну рисочку, тільки одну, вона найважніша… Мамо, голубко, молю вас, покладіть, не мучте ж мене, я не можу, я мушу. Мамочко! (Цілує їй руки, дрижить, хапає Лесика).
ГАННА СЕМЕНІВНА. Господи! Збожеволів. Це ж божевілля! Та заспокойся… Та, сину, що з тобою?!
РИТА (з мукою заломляючи руки). О Боже!
КОРНІЙ. Мамо, дорога, хороша, ну, хвилиночку, він же не плаче, тут тепло, ми затопимо грубку, мамуню, мамо, не мучте ж мене, я не можу!
ГАННА СЕМЕНІВНА (вражена і злякана). Господи милостивий… Та продай ти лучче це нещастя наше!
КОРНІЙ. Продам, продам, сьогодні ж, завтра продам, тільки покладіть.
ГАННА СЕМЕНІВНА. Що ти з ним казатимеш! Оце так так… Нате, малюйте, коли вам страждання на полотні важніші, ніж живі… Нате, робіть з ним, що хочете. (Кладе Лесика на старе місце. Милує, загортає його).
КОРНІЙ. Мамо, не замотуйте його, я ж нічого не бачу. Та одійдіть од його. Що ж це таке, нарешті. Боже ти мій!
ГАННА СЕМЕНІВНА. Та як же не замотувать, коли тут холодно, як у льоху. Що ж ти собі думаєш, та ти ж про дитину подумай, про оцю, а не ту, хай вона тобі згорить разом з твоїм рядном!
РИТА (тихо з мукою). Мамо, я ж вас просила, я сама все…
ГАННА СЕМЕНІВНА. Та не можу ж я! Я ж людина, чи звір? Та й звір дитину свою жалує…
КОРНІЙ (не слухаючи, захоплюючись знов). Мамо, одступіться, ви ж заступаєте… А, Боже мій! От маєш! Рито, ти вже не так сидиш… Трошки нижче. Так… Ввійди в себе… Спокійніше… Ну, прошу ж, спокійніше.
РИТА. Не можу, Нію…
КОРНІЙ (дратуючись). Та як не можеш! Ну, спокійніше будь, і вже… Ввійди в себе.
РИТА. Не можу, Нію, ну, не можу… Прости, не сердься…
КОРНІЙ. В тебе зовсім не той вираз страждання. Так же не можна… Ну, дивись на Лесика…
ГАННА СЕМЕНІВНА."У тебе не той вираз страждання". Так он як вони малюються, ці картини. А прокляття ж вам, коли так!
КОРНІЙ. Риточко, сиди тихо… сиди… Отак… Ну, хоч так уже… Ах, пропало… Ну, так хоча б…