Корній помалу встає й підходить до столу, заклавши руки в кишені.

МУЛЕН (з легкою тривогою, але й з викликом дивиться на нього). Месьє Корній хоче грати?
К о рн і й. Ні, хочу дивитись.
РИТА. Тільки дивитись?
САФО (незадоволено). Е, я не хочу грати, як так.
КАРДИНАЛ. То найкраще, дитинко, давай сюди гроші. То не наша гра.
МУЛЕН (до Рити). Ну? (Випиває склянку вина).
РИТА (встає. Глухо). Уже вісім? Більше ніхто не хоче грати?.. Ну, розуміється. Значить, зараз кінець?
Ну!.. Знаєте що, Мулене: або квит на все, або… кінець грі і… всьому. Хочете?
МУЛЕН (хвилюючись). На все квит чи тільки на поцілунки?
Рита. Ха-ха-хаї І тут торгується. Ні, за рукавички, що ви сьогодні купили, я вам зостанусь винна п’ять франків! Кінець або так, або так! Ну?
МУЛЕН. Добре. На червоного короля?
РИТА. На червоного короля!
МУЛЕН (здушено). Одчиняю колоду. Раз-два. Раз-два.
КОРНІЙ. Стійте. (Дуже хвилюється, хрипло). Ні, нічого… здавайте!
РИТА. Що ти хотів? Що ти хотів? Чекайте, Мулене! Що ж ти хотів, говори скоріше! Ну? Ну, що? Ну, говори ж, ти!
КОРНІЙ. Нічого, далі…
РИТА (дико). А-а! Ну, так далі, Мулене, далі, швидше кидай подлого червоного дурня! Швидше ж, ну!.. Руки дрижать, — теж мужчина!
МУЛЕН (трясучись весь). Раз-два. Раз-два. (Всі напружено слідкують).
РИТА. Швидше! Швидше!
МУЛЕН. Червоний король! Побитий!
РИТА (тихо опускаючись на стілець). Ну, от і кінець. Побитий. (Заплющує очі й сидить як мертва). Тепер кінець.
КОРНІЙ (хрипло, голосно). Ну, а тепер весь квит на моє полотно… На полотно. Ну?
МУЛЕН (розтеряно). На полотно?

Рита хутко підіймається й напружено застигає.

КОРНІЙ. Так, на моє полотно. Не варте?.. Програю, ваше полотно і… Чорна Пантера. Виграю… моє полотно… і… Чорна Пантера.
РИТА (гордо). Чорна Пантера не програється! Я йду за Муленом. Ходім!
КОРНІЙ (тихо). Я не скінчив же… Я хотів сказати: " і Чорна Пантера буде вільною". Вона може й тоді піти з Муленом. (До Мулена). Ну? (Мулен вагається).
СНІЖИНКА (обурено). О, крамар паскудний! Та грайте ж!
МУЛЕН (з кривою посмішкою). Добре! На що ставите?
КОРНІЙ. На жирову кралю.
САФО. Ой, не треба, вона програє!
КОРНІЙ. Здавайте.
МУЛЕН (дрижачим голосом). Одчиняю колоду. Раз-два… Раз-два… Раз-два…

Довго рахує. Видно, як Рита дрижить і жадно слідкує за картами; Корній стиснув кулак, стоїть непорушне; Сніжинка глибоко зітхає.

МУЛЕН. Жирова краля… (Убитим голосом). Взяла…

Випускає карти й криво-жалко посміхається до всіх. Всі глибоко зітхають.

КОРНІЙ. Полотно моє… А Чорна Пантера вільна… (До неї). Хочеш додому?

Рита мовчки йде до вішалки, одягається.

СНІЖИНКА (в захваті і схвильовано стискуючи руку Корнію). Ви гарні, Медведю. Те правда, що я вам говорила. Чуєте? Янсоне, платіть, ходімте! (Хутко виходить).
РИТА (підходить до Мулена, тихо). Простіть, Мулене, я все верну вам, що позичила… Простіть, що дала вам неприємності… (До всіх). До побачення. (Корнію, не дивлячись на нього, несміла). Можна взяти тебе за руку? У мене ноги дрижать.
КОРНІЙ (беручи її під руку). Ми поїдемо… Гарсон, я завтра прийду заплатити… (Гарсон мовчки уклоняється).

Корній і Рита помалу виходять. Всі проводжають їх мовчазними серйозними поглядами.

З а в і с а

ДІЯ ТРЕТЯ

Декорація першої дії.

КОРНІЙ сам в пальті ходить по ательє, сильно зачісуючи пальцями волосся назад і, видно, глибоко й тяжко про щось думаючи. Зліва хутко виходить Рита, теж в пальті, але без капелюха, несе на руках дитину. За нею ГАННА СЕМЕНІВНА, яка, витираючи сльози, неспокійно говорить.

ГАННА СЕМЕНІВНА. Ритонько! Ну, навіщо ви його сюди? Тут холодно. І сонний він…
РИТА. Нічого, мамо, нічого. Тут видніше, я хочу роздивитись його. Я ж хочу побачити його як слід, (Кладе на канапу, сама стає навколішки, хапливо розмотує). Ну, покажись своїй мамі, покажись своїй гидкій мамі. Кинула тебе, кинула, погана… О, муко моя рідна!.. Ну, який же ти став? Який?.. Господи! Як же схуд він! О, Боже! Та що ви з ним зробили?
ГАННА СЕМЕНІВНА. Ритонько, Ритонько… Нічого не робили… То вам так здається… Йому лучче навіть стало.
РИТА. "Лучче"?! Та подивіться ж на очі його! В них смерть!.. Боже мій!
ГАННА СЕМЕНІВНА.Та Господь з вами, дитино, що то ви таке говорите! А хай Бог милує од таких слів.. Що ви, справді? Дитина навіть не плакала… Тиха, як янгол. От ще таке…
РИТА (раптом). Сніжинка сьогодні ввечері була тут? І він сміявся до неї?
ГАННА СЕМЕНІВНА. Яка Сніжинка? Ніякої Сніжинки тут не було.
РИТА. Ага. Значить… (До дитини). А я думала, що Лесика мого вже одняли… Одняли кров мого серця. Лесю, Лесюню, Лесику мій, який же ти став! Як же тихо ти посміхаєшся… Чого ти так посміхаєшся страшно, дитино моя, життя моє? Лесику! Мама?.. Пізнав. Пізнав маму? Пізнав свою кров. (Дико, жагуче, несамовито починає цілувати личко дитини, ніжки, ковдру, якою замотано Лесика). О, моє єдине щастя, єдине сонце, моя радість, біль мій солодкий, пекучий. Лесику! Лесю! Лесику! Посміхнись до мами, ось прийшла до тебе. Мама не дасть тебе нікому, мама безумна, але мама серце своє вирве для тебе… Лесику, Лесику!.. (Припадає до нього з судорожною, жадливою любов’ю).
ГАННА СЕМЕНІВНА (підходячи до Корнія, що все ходив по хаті). Сину, роздягнися… Та чого ти такий?
КОРНІЙ (машинально роздягаючись). Нічого, мамо… Все добре. Годі… Бог з ним…
РИТА Корнію! Іди сюди.