— На українській землі, хай по-українському й розуміє, чортяка йому в черево.

Привітавшись, він, не звертаючи ні на кого уваги, голосно й сердито заговорив:

— А що? А я не казав? Чорт батька зна що пишуть, а люди не розуміють. Приїхав один чолов’яга з Масюківки. "Ну, — каже, — ваше "Відродження" таке, що з ним хоч до жидівського рабина йди, ні чорта не розшолопаєш". Гарно слухать?

Скалозуб посміхнувся.

— Хай виховуються, пане добродію, — сказав він, виймаючи цигарку з портсігара.

— "Виховуються", — зневажливо буркнув Пампущенко і одломив руками шматок ковбаси. — Добре виховання, як люди плюються. "Язика поломаєш з такими словами".

Це був пункт, на якому завжди стикались Скалозуб і його антіпод. Нападав останній. На його боці стояла, як казав він, уся російська Україна, котра немов би аж корчилась від цих слів "навіть", "ділання", "вражіння" і всіма силами протестувала проти них. А Скалозуб спокійно доводив йому, що протестує не Україна, а повітовий патріотизм, що українська мова тепер в процесі формування й що протести "земляків з ріжних Масюківок" є необхідне й перехідне з’явище. Він приводив йому приклади всеї української преси в Київі й инчих городах, де редакції газет закидаються листами всяких "земляків". Але ті всі протести ні до чого, бо один обурюється, що пишуть "майже", і радить писать "сливе", а другий жахається од "сливе" і присягається, що в їхній Масюківці "нарід" говорить тільки "майже". Третьому ж ні "майже", ні "сливе" не подобається, а тільки "шевченківський язик", ніби Шевченко міг говорити "пошти".

— Авжеж, "пошти", а не ваше "майже", — неодмінно вставляв Пампущенко.

Але Скалозуб на вставки не звертав уваги й так же спокійно, з посмішкою силкувався переконати Антіпода, що в виробленню мови треба рахуватися з законами її, з науковими методами, а не з протестами людей, у яких думка не сягає поза Масюківку.

— Е, базікайте там, — знов перебивав Пампущенко, — "закони, наукові методи"! Чорт батька зна що вигадують та й називають "методи". Що то таке, оте "методи"? Ну, що воно по-нашому значить?

— Спосіб, лад…

— "Спосіб, лад"…

Кінчалась иноді суперечка тим, що Пампущенко ввертав круте слівце, часто сам того не помічаючи, і Скалозуб, стиснувши плечима, одходив від його.

Знаючи, про що вже буде мова, Водосвятський, щоб спинити Пампущенка, перебив його й росказав історію з Степаном. Пампущенко затих і якийсь час тільки очима кліпав, дивлячись прямо в лице Водосвятському. Потім вмить страшно почервонів, тріпнув чубом і кинувся до своєї одежі.

— Чекайте! Куди ви? — здивувався Водосвятський.

Пампущенко з одним одягненим рукавом грізно повернувся до його і вільною рукою показав убік.

— Туди, де льється українська кров! Розумієте чи ні, паничі? Туди, де вбивають наших. Боронить піду не язиком, а ось цими руками й кроввю своєю, як треба буде. Розумієте тепер, чи заклало вам, пане добродію, га?

До Пампущенка кинулись Сріблюк і Скалозуб з зляканим благанням не накликати погрома. Але Пампущенко як зп’янілий виривав у їх пальто й з піною кричав:

— Пустіть! Я їм покажу мазепинців! Я їх перестріляю! Хай судять мене. Пора вже не язиком з ними розправляться. Пустіть, чого вам треба од мене? Ідіть к чортам! Пустіть.

Але його міцно держали, рішивши ні за що не пустить. Пампущенко оскаженів і почав пацать ногами, кусать руки, але його посадили на канапу й тримали з обох боків.

— А тепера до справ! — задихано сказав Скалозуб, одходячи до столу й витираючи хусткою сліди брудних ніг Пампущенка на смокінгу.

Валя й Діна зараз же швидко сіли в куток і наготовились, вони були схвильовані й налякані.

Водосвятський і Сріблюк, насівши на Пампущенка, міцно держали його. Пампущенко голосно сопів носом, водячи по всіх лютими й червоними, як у деяких риб, очима.

— Пустіть мене, я вам кажу! — хрипко й грізно часом кричав він.

— Лежи, стерво, лежи! — одповідав Водосвятський.— Прохолонь трохи.

Дякуючи інцідентові з Пампущенком настрій у всіх був підвищений, більш рішучий, навіть у Федоренка (коли боролися з Пампущенком, він сам боявся підступати, а тільки ходив навкруги й схвильовано кричав, даючи поради, або часом обережно ззаду придержував Антіпода за край піджака).

Одбився інцідент і на программі чергового числа "Відродження". Постановлено було передовицю написати про Степана, написати гостро, виразно, без солодковато-журних зітханнь та похитуваннь головою "Рідної Справи". Штраф грошима взяв на себе Скалозуб. Більше того, він сказав:

— Пишіть, не боячись ніяких штрафів, хай навіть закривають газету. Зараз же нову. Грошей вистарчить.

Тут Пампущенко сердито закричав:

— Ну, хай вам сказ! Пустіть, я вже прохолов.

Видко було, що, дійсно прохолов, і його пустили.

Після цього засідання пішло ще дружніще. Питання обговорювались швидко, енергично, постанови робились одностайно, без звичайних непорозумінь між Скалозубом та Федоренком або Водосвятським та Сріблюком.