Про УКРЛІТ.ORG

Божки

C. 72
Скачати текст твору: txt (941 КБ) pdf (600 КБ)

Calibri

-A A A+

— На українській землі, хай по-українському й розуміє, чортяка йому в черево.

Привітавшись, він, не звертаючи ні на кого уваги, голосно й сердито заговорив:

— А що? А я не казав? Чорт батька зна що пишуть, а люди не розуміють. Приїхав один чолов’яга з Масюківки. "Ну, — каже, — ваше "Відродження" таке, що з ним хоч до жидівського рабина йди, ні чорта не розшолопаєш". Гарно слухать?

Скалозуб посміхнувся.

— Хай виховуються, пане добродію, — сказав він, виймаючи цигарку з портсігара.

— "Виховуються", — зневажливо буркнув Пампущенко і одломив руками шматок ковбаси. — Добре виховання, як люди плюються. "Язика поломаєш з такими словами".

Це був пункт, на якому завжди стикались Скалозуб і його антіпод. Нападав останній. На його боці стояла, як казав він, уся російська Україна, котра немов би аж корчилась від цих слів "навіть", "ділання", "вражіння" і всіма силами протестувала проти них. А Скалозуб спокійно доводив йому, що протестує не Україна, а повітовий патріотизм, що українська мова тепер в процесі формування й що протести "земляків з ріжних Масюківок" є необхідне й перехідне з’явище. Він приводив йому приклади всеї української преси в Київі й инчих городах, де редакції газет закидаються листами всяких "земляків". Але ті всі протести ні до чого, бо один обурюється, що пишуть "майже", і радить писать "сливе", а другий жахається од "сливе" і присягається, що в їхній Масюківці "нарід" говорить тільки "майже". Третьому ж ні "майже", ні "сливе" не подобається, а тільки "шевченківський язик", ніби Шевченко міг говорити "пошти".

— Авжеж, "пошти", а не ваше "майже", — неодмінно вставляв Пампущенко.

Але Скалозуб на вставки не звертав уваги й так же спокійно, з посмішкою силкувався переконати Антіпода, що в виробленню мови треба рахуватися з законами її, з науковими методами, а не з протестами людей, у яких думка не сягає поза Масюківку.

— Е, базікайте там, — знов перебивав Пампущенко, — "закони, наукові методи"! Чорт батька зна що вигадують та й називають "методи". Що то таке, оте "методи"? Ну, що воно по-нашому значить?

— Спосіб, лад…

— "Спосіб, лад"…

Кінчалась иноді суперечка тим, що Пампущенко ввертав круте слівце, часто сам того не помічаючи, і Скалозуб, стиснувши плечима, одходив від його.

Знаючи, про що вже буде мова, Водосвятський, щоб спинити Пампущенка, перебив його й росказав історію з Степаном. Пампущенко затих і якийсь час тільки очима кліпав, дивлячись прямо в лице Водосвятському. Потім вмить страшно почервонів, тріпнув чубом і кинувся до своєї одежі.

— Чекайте! Куди ви? — здивувався Водосвятський.

Пампущенко з одним одягненим рукавом грізно повернувся до його і вільною рукою показав убік.

— Туди, де льється українська кров! Розумієте чи ні, паничі? Туди, де вбивають наших. Боронить піду не язиком, а ось цими руками й кроввю своєю, як треба буде. Розумієте тепер, чи заклало вам, пане добродію, га?

До Пампущенка кинулись Сріблюк і Скалозуб з зляканим благанням не накликати погрома. Але Пампущенко як зп’янілий виривав у їх пальто й з піною кричав:

— Пустіть! Я їм покажу мазепинців! Я їх перестріляю! Хай судять мене. Пора вже не язиком з ними розправляться. Пустіть, чого вам треба од мене? Ідіть к чортам! Пустіть.

Але його міцно держали, рішивши ні за що не пустить. Пампущенко оскаженів і почав пацать ногами, кусать руки, але його посадили на канапу й тримали з обох боків.

— А тепера до справ! — задихано сказав Скалозуб, одходячи до столу й витираючи хусткою сліди брудних ніг Пампущенка на смокінгу.

Валя й Діна зараз же швидко сіли в куток і наготовились, вони були схвильовані й налякані.

Водосвятський і Сріблюк, насівши на Пампущенка, міцно держали його. Пампущенко голосно сопів носом, водячи по всіх лютими й червоними, як у деяких риб, очима.

— Пустіть мене, я вам кажу! — хрипко й грізно часом кричав він.

— Лежи, стерво, лежи! — одповідав Водосвятський.— Прохолонь трохи.

Дякуючи інцідентові з Пампущенком настрій у всіх був підвищений, більш рішучий, навіть у Федоренка (коли боролися з Пампущенком, він сам боявся підступати, а тільки ходив навкруги й схвильовано кричав, даючи поради, або часом обережно ззаду придержував Антіпода за край піджака).

Одбився інцідент і на программі чергового числа "Відродження". Постановлено було передовицю написати про Степана, написати гостро, виразно, без солодковато-журних зітханнь та похитуваннь головою "Рідної Справи". Штраф грошима взяв на себе Скалозуб. Більше того, він сказав:

— Пишіть, не боячись ніяких штрафів, хай навіть закривають газету. Зараз же нову. Грошей вистарчить.

Тут Пампущенко сердито закричав:

— Ну, хай вам сказ! Пустіть, я вже прохолов.

Видко було, що, дійсно прохолов, і його пустили.

Після цього засідання пішло ще дружніще. Питання обговорювались швидко, енергично, постанови робились одностайно, без звичайних непорозумінь між Скалозубом та Федоренком або Водосвятським та Сріблюком.

В. Винниченко. Твори. Том осмий. Київ - Відень, 1919
 
 
вгору