Ріна тихо сказала "вірю", хотіла спитать щось і, здержавши себе, повторила:

— Вірю, Юру.

— Ну, а тепер я піду… Прощай.

Він простягнув їй руку. Ріна взяла її обома руками, притулила собі до грудей і, подержавши, випустила.

— Ну, іди,— шопотом сказала вона.— Я буду чекать.

Юрій помалу пішов з хати. Але коли він був уже коло дверей, Ріна поспішно нагнала його, обхопила ззаду і, повернувши до себе, соромливо, благаюче, з мукою проговорила:

— Прощаєш мені? Прощаєш?

— Ріно, нема ж чого прощать… Тут гірше єсть… та… Ну, прощаю, коли ти хочеш…

Ріна взяла голову його в свої руки, довго дивилась йому в лице чудними очима і помалу промовила:

— А все ж таки ти мій муж. Правда?

Не ждучи відповіді, вона хутко, як крадучи, почала цілувати його. Потім одчинила двері і злегка штовхнула.

— Іди. Годі.

Юрій вийшов.

7.

На другий день після одвідин братіка Клим-Клима Вадим вранці одягся і пішов з дому. Саламандра зустріла його в сінях і сердито буркнула:

— А самувар?

Вадим живо повернувся до неї і занадто весело сказав:

— Мені самувару не треба! Я буду у знайомих пить. Дякую дуже.

Вийшовши на двір, він почув, що його якось хитнуло і стало дуже холодно.

"Мені треба б з’їсти", —подумав він машинально. Але навіть на папироси не було, а курить хотілось нестерпно. "Я вчора вранці їв чи позавчора?" — невідомо для чого став він пригадувать і, забувши, пішов швидче. Чи від голоду, чи чого иншого, стан був якийсь нерівний, — то поривчатість, то занадтий спокій і задумчивість.

Ранок був морозний, і на всіх бородах круг рота лежав іней. Болото на брукові зашкарубло і фонтаном чвакало на калюжах, коли їх роздавлювали колеса возів. Скрізь димилася пара: з ротів, з дверей трактирів, з ноздрів коней і собак. Дерева стояли тихо, непорушно, немов боячись втрусити з своїх змерзлих гиляк сріблястий порох. Сонця не було, але далеко вгорі небо ясніщало і наливалося рожевістю.

Підходячи до дому Рибацьких, Вадим помітив біля його невеличку юрбу: баби, чиновник, двоє салдатів з казеними книгами в руках, пара дворників, хлопчик з великим кошем на руці і в занадто великій на його шапці. Всі вони цікаво зазирали в фіртку, затуляючи її собою. Хлопчик безуспішно здіймався на шпиньки, підскакував, але нічого не бачив. Шапка йому лежала аж на носі, і він дивився з-під неї, задравши голову; очевидно, йому надокучило щоразу одсовувать її назад, та й не помагало це, і тому він дав їй спокій.

Вадим підійшов ближче й спитав хлопця, показуючи головою на подвірря:

— Що там таке?

Хлопчик, видно, змерз у ноги. Підтанцьовуючи і задираючи голову так, ніби пив щось, він захоплено сказав:

— Свадьба. Красні коври стелють…

І з задоволенням сьорбнув носом.

— … Цєльний двір коврами застеляють. Хазяйська дочка з своїм дядьком вінчаїтьця. От і томобіля стоїть.

Дійсно, за тротуаром стояв червоний автомобіль з жовтими блискучими ручками. Шофер сидів непорушно й рівно, як штучний.

— Хазяйська дочка з своїм дядьком? — перепитав Вадим.

— А, що він плеще! — з зневагою озирнулася одна з перекупок в чорному з вилиском на жупані, підперезана синім поясом. — З яким дядьком? Ніс утри, а тоді в оратори записуйся.

І, одчитавши "оратора", баба з діловим видом звернулась до Вадима:

— Старого Рибацького дочка виходить за сахарного заводчика. До церкви їдуть.

В цей час передні в юрбі посунулись назад і зашомотались.

— Ідуть, ідуть!

Вадим зазирнув через плечі у двір. Йому кинулася у в очі довга червона смуга через все подвірря аж до фіртки садка. Вздовж неї стояли пожильці і цікаві з улиці. По червоній смузі доріжки біліли якісь літери.

Біля хвіртки садка помічався рух, потім з’явилась велика постать чоловіка в довгій шубі, яка йшла спиною з боку доріжки. За ним плила Тепа з одкинутою назад головою, сміючись і блискаючи зубами. На ній було темно-синє оксамитне пальто, вузьке внизу і лягаюче широкими брожами вгорі. В руках — плескувата величезна муфта. На капелюху гордо, як у жандарів при параді, стирчав ясно-білий султан. Круг шиї лежало теж біле хутро, і через його яскраво вирізувались на лиці очі з чорними чіткими бровами.

За цею парою виднілись голови прислуги.

Хлопець з кошем до того захвилювався, що почав раптом тикаться головою між спини і лізти вперед, не помічаючи того, що власний кіш не пускав його. Одна з перекупок ударила його кулаком по голові, насунувши цим шапку аж на губи, і одшпурнула вбік. Хлопчик, не говорячи ні слова, поправив шапку і знов поліз між спини, з другого боку.

А пара все наближалась. Голова Тепи приходилась по плече добродію в шубі, і той весь час ішов, схилившись. Видно було, що він вів її задом за руку. Часом він озирався назад, боячись спіткнутись об щось, і тоді Вадим бачив лице того красуня, що позавчора стояв на ґанку з благаючим виглядом. Тепа щось говорила і сміялась грудним дрібним смішком, який так добре знав Вадим. Так вона сміялась — коли була дуже й радісно схвильована. Раптом з фіртки вибіг чоловік у коротенькому пальті й крикнув: