— Хіба вони сміють? — обурилась Дарина. — Адже ваш монастир древній і права його скріплені королями!
— Що для них королівські декрети й грамоти? Ось губернатор Кшемуський, що в Лисянці, — йому наш монастир і не підлягає, а він одняв у нас майже всі пасовиська й сіножаті… А митрополит уніатський, з благословення папи римського, постановив універсалом, що де з’явиться — чи то в монастирі, чи то в парафії — хоча б кількох охочих пристати до унії, то храм від православних відбирати й перетворювати на костьол. Того-то й потерпаю я так за нашу святиню: якщо, не доведи господи, вдереться сюди офіціал, та ще з бандою конфедератів, котрі нині всюди чинять наїзди, то ці дві сестри… від страху, згодяться на унію, і тоді монастир наш перейде до рук латинян…
— Невже православні сестри зважаться на таку мерзенну зраду?
— Ох, спокуса великаї За православ’я ніхто не заступиться: воно безправне, а за унією — і сила, і мирські спокуси…
— І ясновелебна мати вважає, що Мокрицький піде в ці нетрі?
— Уже двічі був і домагався розвалити браму.
Дарина похнюпилась. У цей час задзвонили до ранньої обідні. Ігуменя встала, перехрестилася і хотіла вже вийти, та, помітивши, що дівчина заметушилася, зупинила її ласкавим жестом:
— Не утруднюй себе, дитино моя, а відпочинь після довгої й важкої дороги;
і тобі, і нам твої сили потрібні… Встигнеш іще помолитися і вклонитися нашим святиням… А зараз краще засни до трапези… Тебе нам господь послав, бажана й довгождана госте, твоє гаряче серце, уповаю, зігріє серця наших черниць, зміцнить їхній дух і, може, навіть заблудлих овець наставить на путь істини…
— О, віддам на це всі сили, всю любов мою…
— Іди ж з миром, дочко моя, спочинь, а ми за тебе й за твою велику справу щиро помолимося, — і, перехрестивши Дарину, мати Серафима тихо вийшла з келії.
Після літургії ігуменя, щоб не порушити сну дорогої гості, навіїь не заходила до своєї келії, та коли вдарив дзвін до трапези, вона обережно ввійшла і здивувалась, заставши Дарину на ногах і бадьорою. У трапезній ігуменя відрекомендувала почесній гості і заслужених черниць, і новеньких — білиць; до значних і найстаріших черниць дівчина підійшла за благословенням, а з молодими сестрами дружньо обнялася. За трапезою мати ігуменя почала розпитувати Дарину про царицю, про очікувану від неї допомогу, про новини з сусідньої України і взагалі про надії на визволення нещасного краю з польського ярма, причім розпитувала так, немовби до того не розмовляла з панною про все це. Дарина з великим запалом переказувала радісні новини: що народ уже весь піднявся на захист своєї віри й волі, що на чолі народної боротьби стали великі герої — полковник запорозький Залізняк і лицар-чернець Найда, посланий богом, що завдяки клопотанню славного заступника, найпревелебнішого отця Мельхіседека, цариця російська, як ласкава матір, звернула погляд на багатостраждальний, рідний по крові й вірі народ, що вона вже зібрала на кордоні непереможні сили, щоб допомогти йому, і що вся Лівобережна Україна горить одним бажанням — за знаком цариці кинутися в обійми своїх братів.
— Уповайте ж, сестри, — закінчила свою натхненну оповідь Дарина, — на допомогу милосердного бога й великої білої цариці. Вона твердо вирішила вирвати своєю всесильною рукою цей край із лядської і латинської неволі… Отже, біді й насильству незабаром прийде край, і дні згубної сваволі уже полічені. Кожний, хто перетерпить, матиме спасіння не тільки там, де панує вічна правда, але буде нагороджений і тут, на землі, щедротами великої монархині, а всяк, хто спокуситься і не встоїть, буде затаврований вічною ганьбою й покараний як зрадник і Каїн!
Натхненна мова дівчини всіх підбадьорила, почулися радісні вигуки й палкі молитви до бога. На обличчях у всіх засвітилася надія, очі загорілися вогнем святої віри… Тільки дві молоді чернички при останніх словах Дарини помітно зблідли й похнюпились, ховаючи збентежені погляди.
Келійку собі Дарина обрала по сусідству з запідозреними сестрами — Євла-лією і Веронікою, щоб частіше бувати з ними й тісніше зблизитись та по дружбі дізнатися про їхні думки, а потім і вплинути на них, по можливості. А втім, перші Дарини-ні спроби не дали бажаних наслідків: Євлалія залишилася замкнутою, мовчазною, Вероніка, правда, виявилася чутливішою і податливішою, але й вона в розмовах була дуже обережна, насторожена й більше сама випитувала, ніж задовольняла цікавість сусідки; проте дівчина ще не втрачала надії.
На третій день кульгавий з побратимами зібралися рушати назад і прийшли до монастирської брами попрощатися з панною. Дарина вийшла до них і попросила кульгавого переказати лицареві, який прислав їй подарунок, що вона дякує йому від щирого серця і що за його бажанням прибула в монастир, щоб він знав це й пам’ятав…
— Та ще ось що перекажи: над цим монастирем нависло лихо, і кожної хвилини над беззахисними черницями можуть вчинити звіряче насильство.
— Це правда, — хитнув головою кульгавий. — Сторож нам такого наговорив, що аж серце похололо!..