За своє військове життя Сірко брав участь у 55 битвах і завжди, за винятком однієї, виходив переможцем.
Тут хотілося хоч би коротко розповісти про те, як Сірко штурмував Дюнкерк.
Десь опівночі місто розбудила гарматна стрілянина. По бруківці вузеньких середньовічних вуличок лунко вицокували кінські підкови. Поміж будинками бігли химерні іноземці в широких червоних, синіх, зелених шароварах та жупанах. Розмахуючи кривими шаблюками, вони полонили іспанських військових, однак цивільного люду не чіпали. Так у жовтні 1645 року запорозькі козаки захопили фортецю Дюнкерк.
Справа в тому, що п’ятитисячна іспанська залога Дюнкерка весь час чинила нечуване свавілля на суші й на морі. Військові кораблі іспанців нападали на французькі й голландські торговельні судна. Нідерланди, стаючи могутньою морською державою, боролися за свою незалежність. Та навіть об’єднавши сили з Англією і Францією, не зразу спромоглися вигнати колонізаторів. Тоді Франція запросила на підмогу запорозьких козаків на чолі з Сірком.
Дослідники[13] зазначали, що у березні 1645 року Хмельницький, Сірко і Солтенко через порт Гданська морем відпливли до Франції, де й підписали угоду. Французьке командування взяло 1800 піших козаків і 800 кінних, зобов’язавшись платити по 12 талерів на озброєного козака та по 120 талерів полковникам і сотникам. Запорожці дістали право виступити своїми окремими з’єднаннями. До їхньої стратегії й тактики французи погодилися не втручатися. Важливим об’єктом штурму було визначено фортецю Дюнкерк.
Система оборонних споруд Дюнкерка робила його на той час неприступним з суходолу. Ось чому Сірко вдався до хитрощів. За його наказом, козаки рушили в обхід фортеці. Невдовзі за містом запалали вітряки, освітлюючи театр воєнних дій. Захопивши судна нічного патруля, Сірко з своїми козаками проплив у місто повз буй з ліхтарем, мол і грізну лоцманську башту. А французький фронт стояв тоді аж за сімдесят миль від Дюнкерка.
Кажуть, що французьке командування було невдоволене «самоуправством» запорожців. Сірка звинувачували в тому, що він порушив правила ведення війни, усталені в Європі ще з часів Александра Македонського. Проте це не завадило сучасникам гідно оцінити героїзм і військову майстерність козаків.
На французькому березі Ла-Маншу було поставлено бюст Івана Сірка. Д. І. Яворницький у свій час радив І. Ю. Репіну подивитися на той бюст і використати його для картини «Запорожці». Рєпіну не підійшов цей бюст, бо його відлито по пам’яті, як писав про це художник.
Захищаючи рідну землю від інтервентів, Сірко не був байдужим до кривди, яку інколи зазнавали козаки від царських поплічників. На Слобідській Україні 1668 року Іван Сірко очолив повстання українських козаків і російських ратних людей у борні з царськими воєводами. В цій жорстокій сутичці загинув син Сірка Петро, сам же отаман попав у царську опалу.
Коли 1672 року Сірко очолив старшинську опозицію, що не бажала обирати на гетьмана України Самойловича, царський уряд з намови Самойловича заслав Сірка в Сибір (до Тобольська).
Хоч цар Олексій Михайлович і недолюблював Сірка за його волелюбство, проте в грізний час згадав свого засланця. .Як тільки 300 тисяч турків перейшли Дунай і хмарою кинулися на Поділля, а потім взяли курс на Київ, що загрожувало Росії, запорожці зажадали від царя Олексія повернути на Січ грозу бусурманів — Сірка. Цар був змушений відпустити запорозького ватажка на Січ.
Але, перед тим як відпустити Сірка, цар запросив до своїх палат патріарха і в його присутності змусив запорозького отамана дати присягу на вірність царській величності.
Повернувшись із заслання. Сірко здійснив кілька походів на Кримське ханство і причорноморські турецькі фортеці. Під його керівництвом запорожці визволили з неволі багато українських і російських полонених.
Запорозька Січ для завойовників була більмом на оці, вона сковувала орду, не давала їй розгулятися на широких просторах України й Росії. Низові козаки часом завдавали кримському ханові й турецькому султанові великих прикростей.
Султан Магомет IV ще здавна виношував план підкорити собі Запорозьку Січ. Спочатку він спробував схилити запорожців до покори, але з цього нічого не вийшло. Тоді він надумав будь-що знищити Січ, а за одним заходом і покінчити з козацтвом.
Султан викликав до себе кримського хана, щоб у великій таємниці розробити з ним план нападу на Січ. Цей план обговорювали також на спеціальній нараді з кримськими агами й мурзами.
Восени 1674 року, коли вже план визрів, султан дав наказ відправити на кораблях з Константинополя в Крим п’ятнадцять тисяч добірних стамбульських яничарів. Кримський хан підняв сорокатисячну орду і вирішив, як настане зима, стерти з землі Запорозьку Січ.
Цю підступну операцію надумали провести на різдво, саме тоді, коли козаки після доброї вечері у святвечір поснуть. Задум був такий — заскочити січовиків зненацька й вигубити їх.
Настала зима. Морози скували Дніпро. Хан посадив 15 тисяч яничарів на добрих коней, узяв свою сорокатисячну орду й, тримаючись далі від Дніпра, щоб не помітили запорожці, повів військо на Україну.