Спішу додати, що з кінцем червня і початком липня все це, від верху до низу, уявляло лишень одну суцільну картину найліричнішого безпорядку з дуже незначними натяками на якесь завершення і ви знаєте, як не легко доводити речення до точки, коли хочете, щоб воно звучало відповідно до ваших вимог. Ви, мабуть, також знаєте, як не легко ставити точку над і, а вже найдошкульнішим болем голови в таких випадках є та частина ритуалу, що зветься меблюванням і декорацією, особливо, коли ви належите до впертих і непоправних бунтарів проти конвенціоналізму. Де, наприклад, дістати канапи, фотелі і все таке інше, які б були слухняними рабами ваших дволичних і многоличних, а часто безличних вимог і примх естетики, ориґінальности, вигоди. Кажуть, великий Бальзак вимагав конче, щоб його широка, покрита червоним плюшем лежанка викликала у його любовниці маркізи (прізвище забулось) любовний шал на перший погляд. Признаюсь, я не мав аж таких тиранських вимог від своїх лежанок, але так само, як і той геніяльний сибарит, я був невилічимо заражений переконанням, що меблі й декорації можуть відогравати генеральні ролі не лишень у Голівудських фільмах, але й у наших буденно-щоденних побутових інтермедіях.
Але вже з кінцем липня, ця проблема значно дозріла і перетворилася у невилічиму гангрену хвилювання. З наближенням віддалі, вона перетворилася у вражливо — делікатну аферу на тлі не дуже блискучих фінансових можливостей. Це вимагало розважности, рівноваги, непоспіху. Наглість у таких випадках смерти рівна. Вибирати канапи і вибирати наречену сливе та сама функція. За допомогою вдаєтеся до відповідної літератури, що її в англійській мові є невичерпальна кількість і нарешті у вас постає амбітний плян, що його годі вложити в одну п’ятирічку і щоб вдовольнити наглість і сяко-тако заставити зяючу порожнечу, ви дозволяєте встелити помости м’якими килимами мишатого кольору і набути кілька генеральних куснів обстановки, після чого ваше мешкання виглядає, як ляндшафт міста Торонта, зі широкою площею будиночків, між якими, в різних місцях ніби Гулівери серед ліліпутів, повзносяться будови — гіганти передвісники майбутнього міста.
Що я мав робити, наприклад, з ательє, якого призначення вітало цілковито в стратосфері містерійности. Щоб залякати його моторошну порожнечу, я повісив на його широких медових стінах чотири малюнки Лени, які здавалось, бажали увійти у ті стіни і розчинитись у їх безодні простору. Що мав робити з книгозбірнею? Збірка моїх авторів кишенькового видання, не дивлячись на їх блискучість популярности і слави, виглядала б на полицях моєї книгозбірні, як гурток морських свинок у стайні для слонів. Всі ті книги я залишив у старій моїй хижі, там для них місце, а простори нової альма-матер зісталися без ужитку. З вірою, що на них прийде час. А покищо в одній з моїх спалень, яку я назвав кабінетом, примістилась не лишень моя "бед-континентал" постіль, а також мій новий магоневий робочий стіл, мій чорний телефонний апарат, мій "філіпс", мої два шкіряні стільці і одна канапа…
З деяких причин я конкретно почав цікавитись мистецьким малярством, мої порожні стіни десяти кімнат виразно цього вимагали і я прийшов до певного переконання, що хоч-не-хоч, а мені прийдеться перейти на угоду з тим найекстремнішим з екстремів цієї штуки, бо інакше мої стіни залишилися б фатально голими. З цим ще буде багато мороки. Не всі зо мною погодяться, що мода в таких випадках переважаз мистецтво і коли мода свариться з мистецтвом то остаточна лава присяжних — "вокс популі — вокс деї" — виправдує моду. Я перегортав сторінки найкращих каталогів мистецтва — Шаґал, Брок, Клеве, Котаво ітд, ітд. — всі вони в один голос, устами Леона Лянґа, запевняли мене, що тільки Пікассо і його епоха це альфа і омега найвозвишенішого мистецтва. І в одному я мушу з ними погодитися, що, наприклад, у моїй хаті найкращі з кращих Рафаелів, виглядали б безнадійно розгубленими і в порівнанні з кльовном Бюффе, не дивлячись на його дерев’яний червоний ніс, творили б заперечення основ естетики.
Також у зв’язку з цим, я оглянув кілька крамниць малярства і взагалі мистецтва на Блур і на Ионґ, я побував у міській ґалерії цієї штуки, відвідав кілька вистав картин, я говорив з деякими знавцями цієї культури, як професором Керр, Кандинським, Собко. В загальному я почав розуміти, що для рівноваги почуттів, є конечним розуміти синтезу вартостей в дусі, часі і просторі. Інакше вартості загублять силу діяння і ми зависнемо в порожнечі збайдужіння. Балянс вартостей — балянс нашого щастя.
Так минало це моє навантажене пружністю літо, я був здивований швидкістю його кінетичної дії, моє особисте єство міняло форми. Я був щасливий, що моя біологія витримувала всі ці навантаження і я не мусів вдаватися до лікарів. Було цікаво спостерігати, як відходив день за днем, як наростав новий лад. Я вростав у це нове місце тілом, серцем, нервами і коли я бачив фундамент мого будинку я бачив себе самого врослого в ту землю на березі цього озера. І коли сходило чи заходило сонце, я вже називав його моїм сонцем і було приємно сприймати його щедрі благодаті, не даровані з ласки, як жебракові, а брати як основу сили, визначеної для мене у космосі, як рівноправній його частині.