Чи могли б бути вийнятком мої маленькі теперішні операції у просторі цієї ось "Коломиї"? О, яке це порівняння, наприклад, з центром Рокефелера в Мангетені. що в основному є моїм ідеалом і який, до речі, викупив тисячі акрів отам трохи далі за автострадою Єлисавети. Запишім скромність. Ніцше називав це чеснотою дурнів, але хай навіть ми з цим не годимось, то скажіть на милість Аллаха, що це слово може значити у просторі Канади з її мільярдами акрів лісу, поля, степу, тундри, ґраніту, оливи, заліза, золота, які вимагають від нас завзяття, щоб обернути це у шляхи, побудови, кораблі, літаки, солодку кашку і примхи бітніків.
Я хотів і не лишень хотів, а мусів, рости, вростати, ширитись, здобувати і, розуміється, множитись, а тому мусів шукати засобів. Це зветься гроші. Такі папірці з головою королеви. Де їх дістати? Шукаючи за ними, мені не раз ночами боліла голова, а днями не раз заливався потами. Пригадується хоч би будиночок при вулиці Ґлен в Торонті, що видався мені верхом шаленої спекуляції, неймовірною фінансовою операцією і копальнею золота. А що ж далі? Мої смаки розросталися. А тому, коли Лена, можливо жартома, назвала те французьке ім’я Сезан і вказала на одну із запорошених мальовил на моїй стіні, про яку я не мав ніякого особливого поняття, лишень те, що вручила мені її, також жартома, тітка Ен, то повірте мені, яка твереза голова могла б втримати тверезість, коли ні з цього — ні з того, все це обертається в божевільну уяву про сотні тисяч манни з неба.
Я почав було, особливо ночами, маньякально маніпулювати, як то того Сезана обернути в будівельну компанію з баґерами, екскаваторами, будівельними площами. Це була далебі чортячо приваблива мрія. Днями звичайно, коли голова холоднішала, я переставав вірити у чари Сезана, одначе на всякий випадок, я вирішив усю мою антику, за вийнятком меблів, повернути назад до будинку тітки Ен, вважаючи, що моя резиденція не є найвідповіднішим місцем для сезанів, вовчиць, божків. Несподівано я затратив свій леґендарний спокій. Мені вже ввижалися люди в чорних масках з наганами, які вриваються до моїх замків і поривають мого Сезана. Катруся була неймовірно здивована, коли я сказав, що вертаю назад божків і Сезана. Тож добра тітка Ен може бути ображена. Розуміється, що мила Катруся не робила клопотів з цими фіґурками, не цікавилася їх походженням і свої гуцульські сорочки ставила багато вище, ніж індійського божка Крішну.
Як і не уявляла того факту, що вона тепер набула вартості, які годі обчислити доляровою готівкою. У тих стінах, де вона перебувала, безтурботно припадав курявою не один Сезан і не один божок Крішна. Щаслива Катруся, що вона таким не морочила собі голови, а спокійно, зосереджено вишивала червоні й чорні хрестики по канві білого полотна.
І не дуже щасливий я, що маючи на досяг руки таку Катрусю, ганявся за фантомами болотяних вогників. Це далебі могло викликати лють. Я сам дивився на себе з презирством. Де та хоч найменша запорука, що мої примари обернуться у моє щастя? А коли б так, тоді що з Катрусею? Залишити її отак на призволяще. З її добрим, кохаючим серденьком і її пречудовими вишивками. О, мила Катрусю! І хто тебе таку сотворив? І для кого? І невже для мене?
Тепер вона не приходила до мене робити порядки, тепер я заходив до неї і за кожним разом заставав її у іншому, завжди свіжому, привабливо показному одязі. Не можу знати звідки у неї таке вражаюче відчуття одягу, хто їй підсказував, що саме це їй найбільше личило. У гарячі дні і теплі вечори вона ціла зіткана з філігранної прозорости, кожний м’яз її легкого тіла ласкаво бентежив уяву. Вона могла стояти біля плити і варити каву, або обома руками поправляти розбите ззаду волосся, а разом з цим робити враження, ніби з неї спадає її одяг, і вона вступає у прозору воду басейну, або лягає навзнак під сонцем на зеленій траві.
А інколи її сині, чисті, прозорі очі виразно вимагали зрозуміння. Ну, чого ж чекаєш? Хіба не бачиш?… Ми часто сходились. Я обіймав її стан. Її пружне тіло відповідало негайно. Її уста були завжди готові. І їй не легко було зрозуміти, чому я так настирливо оминав остаточного рішення.
Щоб собі помогти, я завантажувавсь роботою, не був вдоволений нормою фабрики, а маючи на конті певну готівку, призначену для заплати будови, я вирішив тим часом використати її для швидких торговельних операцій. Це був час найживішої торгівлі будинками, відповідні фірми росли і множилися, мій Снилик відкривав другу канцелярію при вулиці Ронцесвейл. Протягом червня, я купив і продав три будинки. На цей раз без ніяких направ й репарацій. Чиста, гола, безоглядна спекуляція. Заробляв я, заробляв Снилик, заробляв адвокат, заробляв податковий уряд. Тішились, що росте місто, ростуть капітали, буяє достаток.
Це був запопадливий час, мій телефон брязчав без перерви, мій "Меркурій" невтомно бігав між Оквілем і Торонтом, конто в кредитівці поповнялось свіжою готівкою. А разом з цим я шукав можливости розпрощатися з "Равнтрі" і знайти щось тут ближче і можливо прибутковіше. Моя увага була скерована на цікаву, алюмінійового кольору, казкового вигляду конструкцію, на вежі якої появився магічний знак з чотирьох літер "ФОРД". Ця конструкція примістилася зараз при моєму виїзді на автостраду Єлисавети по дев’ятій лінії і, мабуть, була споруджена тут спеціяльно для мене. Вона росла на моїх очах, щоденно я кілька разів проїжджав повз неї і так до неї призвичаївся, що почав вважати її за свою. І здавалося, що росте вона сама від себе просто з землі, як дерево, бо з дороги не було видно ніяких людей. Збоку понуро стояли й чекали лишень авта. Ті авта, та споруда і та ділова, спокійна, якась урочиста атмосфера довкруги з автострадою, по якій туди і назад, сливе без перерви, бігли машини, наповняли мене тим самим ритмом, так що я починав почуватися її частиною і можливо вперше збагнув, що це продовження всього космосу разом з кружлянням зір, плянет і тілець крови у моїх жилах. І коли до цього часу, я не розумів і боявся такого кружляння, то тепер це ставало моєю природою, як щоденна їжа, або чищення зубів. І єдине, на що я ще не міг зважитись — залишити мою фабрику. Все що я не робив поза нею, вважалося мною за лотерію, узалежнену від випадку. Я ж вимагав псвности під ногами. І можливо, це було основною перешкодою для мого великого старту. Я мав намір залишити "Равнтрі", але одночасно моя увага зверталася механічно до "Форда". Дарма що мої прибутки поза "роботою" багато разів перевищували "мої заробітки".