Про УКРЛІТ.ORG

Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських

C. 3

Павленко Марина Степанівна

Твори Павленко
Скачати текст твору: txt (359 КБ) pdf (310 КБ)

Calibri

-A A A+

— А… а в мене стільки новин! — Софійка мусила піднімати бойовий дух нещасного.

Вона заторохтіла про гімназію, про новий двір і його собак та котів, про тітоньчине заміжжя і пережиті нічні страхи. Переказала навіть казочку про Русалоньку, тільки очі ховала, як ішлося про принца, так схожого на Вадима.

— Хочеш, наступної повні підкрадемося до тієї квартири? — покругліли Сашкові очі. — Ночами я вільний від бізнесу.

— Жити набридло?! — зойкнула перелякано.

— Ні-ні, ти подумай!

— Думаю хіба про те, що вже додому пора, — спохопилася дівчинка.

— Так швидко? Ну, частіше заходь! Ти ж знаєш: я завжди тут, на точці.

Удома таки наполохались. Мама й тітонька нервово зметували тканину, по черзі термосили братика й висіли на телефоні.

Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу (хоч мама у Софійчину миску не кидає цибулі, але суп від того не перестає бути супом). Витримала братикові рулади й енергійне стрибання» ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики, з якого випав прив’ялий пучок рясту.

— Доню, коли звільнишся, полізеш до шафи. Треба дещо знайти.

О, з радістю! Хоч і до шафи! Заховатись і пересидіти цю колотнечу!

Прабабусина шафа не проходила в двері колишньої квартири, тож була зборищем старих речей у підвалі. Тато давно мріяв її реставрувати й зробити лялечку. Тому в нове житло шафу пропхали.

Під час переїздів уміст шафи неодноразово розпихався десь по ящиках. Навряд чи тепер хтось його відтворить.

А от широченну, на всю довжину шафи, різьблену шухляду не чіпали. Вона-бо замикалась, але мама загубила ключа, тато ж не хотів псувати старовинного замочка. Довелося тітоньці Сніжані поорудувати своєю легкою рукою, потицяти невидимкою… Шухляда відчинилась, і замок уцілів!

— А що шукати? — перепитала, коли тітонька поспішала до вітальні.

— Коралі, Софіє, коралі! — проспівала Сніжана, яка вже встигла ускочити в сукню для примірки.

А мама, підметуючи поділ, повідала, що кожна жінка їхнього роду під вінець одягала коралі. Намисто дісталося ще прапрапрабабі. Відтоді передавалося з роду в рід на щастя. Хоча Софійчина мама чомусь його всерйоз не сприймала. Вдягла тільки з поваги до реліквії. А по весіллі відразу кудись поділа, здається, таки до шафи. Якби не сестра — чи й згадала б?..

Стара шухляда неохоче, з басовитим рипом вилізла на світ Божий.

“Комедія! Прорипіла щось, ніби кор-р-ралі. Хитрюща, знає, що шукатиму”, — подумала Софійка.

В очі порснуло пилюкою. Дуже зворушлива спадщина! Піти прозвітувати. Щедро сиплючи потерухою, потягла скарби до вітальні.

Одяг виявився ще пра-пра-пра…

— Швидше віднеси його на смітник!

Чобітки — Софійчиними:

— О, буде Ростику в чому по калюжах лазити!

Фотографії та газети — різних власників, різних часів:

— Поклади назад! Колись переберемо!

Коробочка — від маминих парфумів:

— Тато подарував ще до одруження!

Е, в ній щось наче торохтить? Софійка відкрила коробочку — випала маленька низка.

— Коралі!!!

Сподівалася побачити щось незвичне, розкішне. Як ото величні морські химери з книжок і телевізора. А з’ясувалося, що це всього-на-всього коротенька, на обхват шиї, низка дрібних вишнево-коричневих трубочок.

Сніжана приклала коралі до своєї ніжної шкіри, і низка немов засвітилась, ожила.

— Ще дібрати помаду!..

— Тітусю моя хороша, можна і мені приміряти?

Сніжана ласкаво смикнула небогу за пишний хвіст, охоплений металевою заколкою:

— Поноси, поки я добра! Але на весілля…

— Гаразд, гаразд, тітусю! Дякую, обіцяю їх не з’їсти!

Вибігла на балкон, задивилася на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у церкві перед вівтарем, а на ній — коралі…

Коли нарешті зібралась поскладати назад газети й фотографії (роздивитись би їх до пуття — таж математики не довчила!), помітила, що шухляда… замкнена!

— Навіщо було замикати? — сердилась тітонька Сніжана, знову колупаючи невидимкою в замковому вічку.

Та не замикала Софійка! Навпаки, залишила висунутою, щоб усередині протерти!

— Все шкереберть! — нервувалась тітонька. — Мені сукню переробляти, а тут грайся з вашими замочками!

— А шафа ця таки загадкова! — бубоніла Софійка, запихаючи до шухляди старі папери.

3. Розмова під акацією

Спускалася сходами — здибала бабу Валю. Та саме виходила з сусідської квартири. З порожнім кухлем: видко, поливала вазони. Чи не зачасто? А під ногами — Фантик, ще ситіший і ще чорніший, ніж учора. Цікаво, що йому було робити в чужій хаті?

Баба Валя дуже уважно і не дуже зичливо зміряла поглядом Софійку.

У дверях класу зіткнулася з Іркою. Та й собі пройняла Софійку очима. Тьху на всяких кралечок з розмальовками на плечах! Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури…

 
 
вгору