М и к и т а
Ходять, лазять, заважають,
Від роботи одривають,
Хоч покинь та з двору йди…
Б а т ь к о (пошепки до дідів)
Йдіть, бо близько до біди!
М и к и т а
Знов набилось повний двір…
Через вас дванадцять шкір
Вже подер… Хіба не шкода?
Б а т ь к о
Йдіть, бо станеться пригода!
Діди пішли.
Б а т ь к о
Що це, сину?! Глум, пиха?
М и к и т а
Не доводьте до гріха!
Б а т ь к о
Я мовчу… Не хочеш битись, —
Будем Змієві коритись.
П е р ш и й с и н
Бачать: робить, — почекайте,
Не схотіли — ну, так майте.
Входять дванадцять дітей.
Д і в ч и н к а
Нас прислали до Микити,
Ми прийшли його просити.
Де ж він, той, що дуги гне?
Б а т ь к о
Ось він, діти, шкури мне.
Д і в ч и н к а
Князь, Княгиня і Князівна
Низько б’ють тобі чолом.
Налети орлом на Змія,
Вбий його своїм крилом.
Коли кращу від Князівни
Найдеш квітку навесні,
І коли темніше неба
Її віченьки ясні,
Коли є корали в морі,
Червоніші уст її,
І коли від неї краще
Заспівають солов’ї, —
То не йди… Вона й не хоче.
Коли ж чуєш правду ти,
На двобій із лютим Змієм
Мусиш, лицарю, піти.
Все ти матимеш, що схочеш,
Зробить Князь для тебе все,
А вона тобі в дарунок
Власне серце принесе…
М и к и т а
Скарбів, діти, я не хочу!
Що б робив я з скарбом тим?
Недосяжна зірка в небі,
Хоч вона і сяє всім.
Йдіть скажіть ясному Князю,
Що іду я на двобій,
Що поміряюсь я з гадом,
Хоч і дужий, кажуть, Змій.
Йдіть скажіть, що за хвилину
Я у Князя на дворі
Хочу спробувати силу,
А уранці — на горі.
Д і в ч и н к а
Низько б’єм чолом Микиті…
Ще не вмерла правда в світі,
Вогник віри не погас…
Г о н е ц ь (вбігає)
Люди добрі! Лихо в нас!
Прилетів на крилах гад!
І Князівну вкрав з палат!
Усі наче закам’яніли.
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
Майдан за містом. Удалині, на горі, химерний замок Змія з різнокольоровими, освітленими огнями, вікнами. Ліворуч попід горою частина міста. Ледве починає розвиднятись. Юрба, яка щохвилини збільшується.
П е р ш и й г о л о с
Ось тут, ось тут ставай:
Все видко звідси буде,
А ти не заступай:
Хай дивляться і люди.
Д р у г и й г о л о с
Народу звідусіль
Іде сюди без ліку,
Ідуть із міст і сіл
Дивитись на потіху.
Т р е т і й г о л о с
Хотілося б піти
До замку, аж на гору…
Ч е т в е р т и й г о л о с
І смерть собі знайти,
Але вже певну й скору.
П ’ я т и й г о л о с
Та там тебе чорти
Умить на вила схоплять,
Розірвуть, як хорти,
Або в смолі утоплять.
Ч е т в е р т и й г о л о с
А скільки їх прийшло
До Князя у палати!..
І Князю довелось
Дочку свою віддати.
Т р е т і й г о л о с
Коли б це вдень було,
Ми б шлях їм показали,
А то вночі прийшли,
Коли всі міцно спали.
Д р у г и й г о л о с
Та де там! Серед дня
На крилах Змій прилинув,
Князівну ухопив
І наче в прірву згинув.
П е р ш а д і в ч и н а
Сьогодні Князь ішов,
Мовчав, сховавши муку,
Княгиня ж — як та ніч…
Її вели під руку.
Д р у г а д і в ч и н а
Я бачила в дворі
Микиту Кожум’яку:
Усе сміється він —
Ні крихти переляку!
Т р е т я д і в ч и н а
Залізну булаву
Всю ніч йому кували,
Нещасні ковалі
І стілечки не спали.
П е р ш и й г о л о с
Здається, ось ідуть
Княгиня з Князем поруч…
Микита шапку зняв,
Пішов собі праворуч.
Д р у г а д і в ч и н а
В палац, до замку йде!
Ой лишенько, ой горе!
Та що ж це буде з ним?
Та він же не поборе?!
П а р у б о к (з дерева)
Погляньте: став, як дуб,
І стукає в ворота…
Змій виглянув з вікна
І сипле іскри з рота!!!
Д р у г и й г о л о с
Князь! Князь! Шапки з голів…
Дорогу! Розступіться!
Т р е т і й г о л о с
Княгиня також з ним
Іде на бій дивиться.
К н я з ь
Добридень вам усім!
Усіх тут вас вітаю…
В страшний, тривожний час
Я шапку вам скидаю.