К н я з ь
Ох, старий, тяжка година!
Що ж… Поклич до мене сина!
Д і д
Щоб пішов він?! Та нізащо!
Не послухає, ледащо.
Він не встане із стільця.
К н я з ь
Що ж — послати посланця?
Д і д
Де там! Знаю я синів!
Шли дванадцять посланців,
Шли найкращих, молодих.
Не послухає — старих!
Як не вийде знов нічого,
Шли малих дітей до нього.
Наймиліш йому дитина…
Отакого маю сина!
К н я з ь
Все зроблю, сивенький мій,
Тільки б завтра був двобій!
Я на все, старий, готовий!
Прощавай, іди здоровий.
П е р ш и й в о є в о д а
Цей уб’є напевно гада!..
К н я з ь
Що ж… Скінчилася нарада…
Дуже ви допомогли…
Але є ще в нас орли,
Та не тут, не в цій палаті,
А в мужицькій простій хаті!
Князь встає і виходить. Разом з ним встають і воєводи з ніяково похиленими головами.
КАРТИНА ТРЕТЯ
Подвір’я Кожум’яки. Сини при роботі.
П е р ш и й с и н (співає)
«На горі мак цвіте,
А волошка в житі.
Любить дівчину юнак
Над усе на світі.
Одружився б з нею він,
Взяв її додому,
Та далеко до зорі
Місяцю ясному».
Д р у г и й с и н
Гарна пісня, що й казати…
І чому на світі так:
Любить дівчину юнак,
Та не може її взяти?
Т р е т і й с и н
Вибирати треба рівну,
Незважаючи на смак…
Ось Микита наш, дивак,
Покохав собі Князівну.
Ч е т в е р т и й с и н
Тихше!.. Може він почути,
І тоді нещастю бути:
Вхопить шкуру та як трісне —
Дух твій вийде, ані писне!
Т р е т і й с и н
Коли шкурою вже лясне, —
На добраніч, сонце красне!
Ч е т в е р т и й с и н
А ви чули чутку дивну?
Кажуть люди, що Князівну
Завтра Змію віддають…
У палатах сльози ллють!..
Д р у г и й с и н
Що робить? Прийшла черга
Невблаганна, грізна, люта…
Ех, коли б оця рука
Та була з заліза кута!
Ч е т в е р т и й с и н
Таку руку має він,
Наш найменший брат, Микита.
Не з заліза — з криці лита!
Переміг би він один…
П е р ш и й с и н
Гей, Микито, чуєш ти,
Що Тарас про тебе каже?
Може б, ти схотів піти?..
Переможеш, Змій поляже.
Зважся, з силою зберись
І — на гада!
М и к и т а
Одчепись…
Б а т ь к о (входить)
Гарно, сину, дуги гнеш —
Це сьогодні уже п’яту?
(До другого)
І ти добре шкури мнеш…
Що ж! Нову збудуєм хату,
Купим пару ще волів
Та новий поставим хлів.
А Микита?! Цей відразу
По дванадцять шкур бере…
Д р у г и й с и н
З його сила так і пре:
Він поміг уже й Тарасу…
Ч е т в е р т и й с и н
Ех, цю б силу та на Змія!
Та чомусь плоха надія…
Входять дванадцять парубків.
П а р у б о к (до старого Кожум’яки)
Князь великий нас послав
І чолом звелів нам бити
До твого синка Микити,
Щоб він відповідь нам дав.
Князь довідавсь, що твій син
Неймовірну силу має,
Що в державі він один
Ката-Змія подолає.
(До Микити)
Отже, Князь хотів би знати,
Чи ти підеш на двобій,
Бо Князівну нашу взяти
Післязавтра хоче Змій.
Що звелиш сказати Князю?
Не вагайсь, кажи відразу:
Будеш ти з тим гадом биться?..
Що ж мовчиш ти?..
М и к и т а (рве дванадцять шкур)
Одчепіться!..
Геть! Не маю я охоти
Розмовлять під час роботи.
Б а т ь к о (до парубків)
Кепсько… Ви мовчіть тепер…
Тихо йдіть собі додому,
Бо не спустить він нікому!
Бач, дванадцять шкур роздер.
Парубки з похиленими головами пішли.
Б а т ь к о
Сину, сину! Що ж це буде?
Це ж були від Князя люди…
Негаразд, мій любий сину…
М и к и т а
Слово ще — й робити кину.
Входять дванадцять дідів.
С т а р и й д і д
Князь послав нас до Микити
І звелів чолом нам бити!
(Вклоняються).
Довго Князь марнів від суму,
Все мовчав і думав думу,
І надумавсь він повстати
Проти Змія, проти ката,
І почав він добиватись —
Хто б міг з гадом потягатись.
І, повірите: півсвіту
Показало на Микиту.
Кажуть: другого немає,
Він і біса подолає.
Згляньсь на Князя, край спаси!
Яку ж відповідь даси?