Окрім сих здоровенних історичних праць, є ще й історичні коментарі на давні літописі. Цзо-цю-мін написав коментарі на Конфуцієву літопись "Чунь-цю". В XI віці нашої ери вчений Сима-гуан провів далі його працю, написавши історію з коментарями, починаючи від 400 року до Христ. Різдва і довівши її до 959 року. На сі праці зробили ще приставки вчені Чжу-цзи й інші, міньський вчений Чень-жень-сі дав сим працям останню редакцію. На підставі сих історичних праць з деякими виясніннями вчений Тун-цзян-ган-му-Майля написав свою історію Китаю в 12 томах, котрою найбільше користуються європейські вчені для вивчення історії Китаю. Окрім того є ще компілятивні історії декотрих династій, зведені з літописей та офіціяльних історій, як напр. книга "Гші", складена вченим Ма-су; є вкорочені історії, як напр. вкорочена історія, зроблена за приказом богдихана Цзянь-луна. Само по собі, що історичні праці китайських вчених більше фактичні або компілятивні, не освічені філософськими поглядами, не перевірені критично. Про всесвітню історію китайські вчені нічого не знають і не стараються познайомитись з нею. Вони виучують тільки історію Китаю.
По інших науках в Китаї видано так само багато наукових праць. Географія Китаю стоїть нарівні з географією європейських націй. Ще в давніх історіях є цілі географічні виділи, але систематичні курси географії появились за танської династії. Вчений Лі-цзі-пу видав обписання провінцій та міст від 806 до 820 року в 40 томах. Потім вже йдуть географії, складені при поступаючих династіях. Географії за теперішню династію було вже кілька редакцій, начинаючи від 1764 року. Є в Китаї й географічні атласи. Так напр., є атлас чжилійської провінції, виданий в 1753 році, на котрому вписані всі незначні навіть села й місця: 39687 великих та малих сіл. Є ще атлас гірських провінцій, а то й самих рік та гір. Видана за мінської династії географія 12 томів та географія стратегічна Цзюнь-го-лі-бін такі взірцеві, яких можна б бажати і для нашої отчини, каже д. Васильєв. Таким способом, маючи дуже давні географії, китайські вчені можуть мати історію географії Китаю. Окрім того є багато в китайській літературі вандрівок по Китаю, Тібеті, Індії та Туркестані. Є ще в Китаї література буддійська. З санскритського язика буддійських книг переложено на китайський язик 1476 книг, а в кінці минувшого віку китайський ряд звелів напечатати збірник книг даоських, утворів тієї партії філософів, котрі держаться найдавнішого національного вчення Лао-цзи і не йдуть за конфуціянством. Є й китайська старовірська література.
По части законодавства китайська література перевищує своїм обсягом схожі літератури усіх народів, каже д. Васильєв. Окрім видання здорових збірників указів богдиханів та докладів вищих урядників, є в Китаї й нарізні юридичні трактати і збірники законів усяких династій; є масивний "Повний Збірник законів" Китаю.
Китайці люблять древності та археологію. Обписування древностей, антикварій началося давно. За теперішньої династії видано розкішне видання копій в малюнках з річей, знаходячихся в двірці богдихана і в його кабінеті, "Сі-цін": се два здорові фоліянти з пишними малюнками. Є ще багате видання в малюнках богдихана Кан-сі в 500 томах по 10 книжок в кожному томі, котре тільки недавно перший раз в Європі придбав собі Лондон. Один виділ натуральної історії складається з 16 томів, де на кожному листі намальована окремна рослина. В одному кабінеті Кан-сі так багато цікавих антикварних річей, що вони самі без малюнків дали матеріялу на 6 великих томів. Є ще й спеціяльні видання, присвячені копіям і обписам давніх надписів на каменях над могилами значних осіб, похованих в храмах. Є в Китаї й натуральна історія з розкішними малюнками усіх ростин в Китаї, ще навіть і з віршами до кожної ростини. Є багато книжок про сільське господарство, про медицину; є навіть література стратегічна.
В Китаї є й критична література. Критичний перегляд і потяг до виправлення вкинувшихся помилок в класичних китайських книгах почався ще в 51 році після Христ. Р., коли імператор Сюань-ді зібрав вчених в залі Ші-цюй-ге для сього діла, а в 79 році після Христ. Р. за імператора Чжан-ді був такий самий з’їзд вчених у двірці і розсуджувань про деякі противослови та несхожости в класичних книгах, а вчений Бань-гу записав висліди вчених в своїй книзі "Боху-тун-ин". Після того появлялося багато вчених розправ, н. пр. Ин-шао видав книгу "Дзеркало моралі", Лю-шао написав книгу "Про людські здатності", Уц-зян написав висліди про географію, поезію, музику, про духів чи геніїв, Юань-вень видав вислід про класичні книги, про історію, астрономію, шкільну науку чи педагогію, про буддизм, про даосизм і т.д. Вчені китайці підвели під критику й свої святі книги Конфуція; деякі стоять за автентичність сих книг, деякі зрікають належність їх до Конфуція і взнають його тільки за збирача давніших творів, а не за справдешнього утворника їх усіх. Словом сказати, літературне діло в Китаї йде такою стежкою, як і в Європі, тільки іншою ходою, тихою, нехапною, порушливою помаленьку, в напрямку поступовому, але зовсім не в радикальному.