Разом з розвитком поезії та філософії в народів, почавших самостійну культурність, звичайно розвивається вищий за релігією ступінь: поезія лірична, драма, а потім поема або повість.

І в Китаї розвилась драма, як розвилася вона і в давніх греків. Тільки в еллінів драма й театр, як звісно, виникли з еллінського богослуження, дуже драматичного, а грецькі храми були прототипами пізнішого еллінського театру. Тимчасом в китайців богослуження зовсім не має драматизму, а генії, духи та й тіні Конфуція та інших вчених не годяться для драми, а хіба для леґенди. В китайській літературі не можна вислідити початкового зародку драми та театру. Давній еллінізм більше був погоджаючий для драми та театру, ніж конфуціянство. Конфуціянство, хоч воно й не релігія, але неначе заступило місце релігії, бо виступило з моральністю, правда, не такою, яка була в Візантії, котра поглядала на театр, як на річ нечистиву, і вбила його зовсім, а все-таки конфуціянство і тепер вважає на театр, на драму, на роман, як на річ неважливу, легковажну й легкодушну. Тим-то література китайська навіть не вдержала й не зберегла для пам’яті ймення авторів стародавніх драм та повістей. І тепер в Китаї урядові люди не дуже поважають театр, хоч тих театрів в одному Пекіні 13, а труп акторів 150, і сам богдихан держить при своєму дворі два театри, а народ дуже любить театр, з охотою йде на спектаклі. Одначе, як запевняє д. Васильєв, теперішні китайські вчені думають, що їх театр є протяг і розвиток китайських класичних часів та давніх звичаїв. В найдавніших китайських книгах вже згадується про пантоміни та про танці, де виступають танцюристи, узброєні алебардами або з крилами на плечах. Початок театру в Китаї одначе відносять до VI віку по Христовім Різдві, тимчасом як китайська повість дуже давня. Вже з початку IV віку по Христі появились книги повістярські, історії про духів, щось схоже на міфологію інших народів, а ще раніше, може ще до Христ. Різдва, появилась книга Лю Сяна: леґенди чи історії значних святих. Повість в Китаї виникла з леґенд та казок. Література драматична та белетристична в Китаї дуже широка і, що всього цікавіше, своя, національна й самостійна, ані на одну крапельку ні звідкіль не перейнята. Китайські драми та романи, на наш сьогочасний погляд, більше романтичні, ніж реальні, хоч і в них дуже відбивається часами характер і норови реальні, характер китайської раси, її звичаїв, так що д. Васильєв каже, що Китай та китайців найліпше можна знати не з конфуціянських усяких книг, не з звичайного живого нагляду над їх життям, захованим і потайним, а з драматичної літератури та з романів, в котрих часом обписуються і сцени при дворі богдихана, і розкішні палати мандаринів, і їх домашнє життя, і їх норови, і їх розмови, обписуються доволі реально й темні закутки великих китайських городів, і життя купців та міщан, і навіть автори засягають і в сфери буддійських монастирів. Подаємо коротенький зміст однієї найбільше любимої й популярної в Китаї драми "Сі-сян-цзі" чи "Історія західного фліґеля". Ся драма чи оперета з піснями, як запевняють, коли порівняти її з європейськими драмами та оперетками, така вдатна сюжетом та жвавістю й цікавістю дії, що її можна поставити рядом з ліпшими драмами в Європі. От її коротенький зміст:

Удова одного міністра після його смерти вертається додому з чужини і везе з собою його тіло в домовині. З нею їде і її молоденька та гарненька дочка. В дорозі удова заїжджає на ночівку в один буддійський монастир, де звичайно для подорожніх завсіди дається кімната. Удова з дочкою зайняла західну частку монастирської кумирні. В той час молодий бакалавр зайшов у монастир і через не добре причинені двері загледів молоденьку дочку. Удова чогось загаялась в монастирі на якийсь там час. Краса молодої дівчини так вразила бакалавра, що він сам зараз переходить на життя в монастир і займає кімнату за стіною садка, котрий прилягав до покоїв красуні. Несподівано якийсь страшний розбійник довідався, що проїжджає дуже багата пані і стала на відпочинок в монастирі та ще й везе з собою дочку-красуню. Розбійник зі своєю ватагою нападає вночі на монастир, облягає його кругом і домагається в удови, щоб вона видала за нього заміж свою дочку. Вдова з одчаю оповіщає: хто спасе від розбійника її дочку, за того вона видасть й заміж таки зараз. Бакалавр визвався на се небезпечне діло. В околиці монастиря стояв з урядовим військом його приятель. Він потайно посилає до нього через одного ченця записку. Приятель налинув в одну мить з військом, прогнав розбійника і визволив удову з дочкою. Тимчасом молода дочка вже встигла познайомитись з бакалавром і гаряче закохалась в нього. Тепер, як прийшлось сповнити свою обіцянку, вдова кається, що похопилась, і рекомендує своїй дочці бакалавра не як жениха, а як брата. Молоді з одчаю страждають, побиваються, але потім потай від матері знаходять спосіб стрічатись і бачитись між собою. Ніде було дітись удові і вона в кінець усього мусіла згодитись на весілля дочки з бакалавром.

В Китаї багато є драм, перероблених з китайських романів та повістей, як робиться і в нас в Європі.