Вони бачили, як один за другим панські маєтки занепадали, великі степи неораніі, несіяні пустували…— Отже даремно земля пропадає, а ми б її, як квітку ту, причепурили… Та не нам вона — не наше, — зітхнувши, казали вони і ждали… З того ждання виросли, кому треба було, великі бучі.

Горішанам не привелося ні ждати чого од волі, ні бунтувати. Вони все, що можна було, одібрали. Панич обдарив їх огородами, а землю прийшлося їм викупляти. їм сказали, що вони тепер уже общество і повинні вибрати собі виборців: старосту, зборщиків, десятників. Ніхто не знав, нащо той староста, нащо ті десятники, зборщики, як і кого їм вибирати. Мировий їм поміг.

— Хто у вас був прикажчиком?

— йосипенко.

— Ну, от вам і староста, — сказав він.

— То це знову панщина вертається? — обізвалося декілька голосів.

— Яка панщина? Панщина вже не вернеться! Ви крестяне-собственники.

— А нащо нам отой староста?

— Щоб порядкував між вами. Коли нужно від мене що вам наказать — не всіх же кликати вас. Старості я й накажу.

— То хай буде йосипенко старостою.

— А плата ітиме йому за се?

— Ні-це безплатно.

— Ну, то хай він буде. Він чоловік заможний. Коли Який день прогуляє — йому нічого.

Записали йосипенка старостою. Заможнішого вибрали зборщиком, щоб податки збирав та носив у Казну, а за десятників довго балакали і прийшли до того, що десятникам або ж плату положити, або ж усім по черзі виправляти цю одбучу.

Хтось пораяв був кривоногого Хомку.

— Хомку? — викрикнув хтось.— Куди йому? Зайців тілько ловити?!

— А що ти думаєш? Хіба такий зайця не дожене?— жартував другий.

— Де тобі дожене, ще й випереде. Громадяни реготались.

— Нам такого прудкого не треба — забіжить без Вісті!

Так і не привелося Хомці десятникувати. Громада присудила кожному одбувати десятникування по черзі.

Василь здивувався, коли, надійшовши додому, йому жінки розказали про сход, кого куди вибрали.

Василеві було найдосадніше, що Йосипенка вибра-.ли старостою.

— Не знайшли чеснішого, прямішого чоловіка. Злодія одібрать, га? Ну й голови! Не дався їм узнаки Йосипенко, прикажчик. Разом уже було б його назначити і зборщиком, щоб харлав мирянські гроші.

— Чи чуєш, Василю, — сказала Оришка, — не наше і не нам! Самі вибрали-хай самі і справляються. Нам коли б льготу прижити — запишемося у міщани. Там і податки менші.

Василь не унявся; у його була інша думка-. "Чого нам у міщани лізти, своїх кидати. Уже коли тут бути. — то разом з своїми ярмо тягти".

І він пішов по деревні ходити та вибори славити.. Кожен сам на сам, балакаючи з Василем, судив громаду.

— От ви всі однаково кажете! А що ж у громаді, казали? Чи не самі вибирали?— гарячився Василь.

— Нема у нас такого, щоб нами водив, був за ватажка. Посредник сказав — Йосипенко, — ну і йосипенко. Та й те вп’ять. Не знали, які обов’язки.. Хай ви-служе свій строк — роздивимось, побачимо.

До йосипенка хоч не швидко, а дійшли ті Василеві гомони.

— І яке йому діло? Що він між нами? Жидівський наймит! І знав би свого жида, а не ліз, куди його голова не влізе.