— Слухайте, товаришу, — суворо заперечила жінка. — Відкіля ці фантазії? Невже ви це про мене говорите?

— Про тебе, моя мила жидівочко, про тебе!

Жінка почервоніла.

— Слухайте, — ще суворіш сказала вона, — хто вам дав право говорити таку нісенітницю в присутності сторонньої людини?

Але Шарко не вгомонявся. Розкидаючи скорострільні сентенції, він раз у раз притискав до себе жінку.

Це вже переходило межі жарту і набирало безпардонної похабщини. За час цієї сценки Криленко почував себе ніяково, особливо збільшилась ця ніяковість, коли він узнав, що перед ним стоїть однопартійка. Але й втручатись, він теж не мав бажання: по-перше — він не знав новітнього місцевого побуту, по-друге, він завжди уникав скандалу, і, щоб вийти з ніякового становища, Криленко спробував був заснути. Але заснути він теж не міг: ані одноманітні перебої коліс, ані рання година не допомогли йому. Звикши до нормального життя, дисциплінованого певним режимом, він фізично не міг віддавати сну більше того, як припадало йому по встановленому в блокнотові розпису.

Криленко похилився на вікно, вдаючи, що він уважно розглядає подорожні краєвиди і нічого не чує.

Потяг ішов з надзвичайною швидкістю, так що треба було припустити — за годину-дві вони будуть на місці призначення. Вже зовсім розвиднилось. І сьогодні стояв туманний ранок, і тільки зрідка, коли розходились хмари, одкривалась убога перспектива в сіру осінню далечінь. Також зрідка одлітали оселі, але Криленків погляд зупинявся лише на тих будівлях, що виникали руїною. Він уважно придивлявся до них, наче шукав тут того майбутнього, яке чекає його. Він так замислився, що й не звернув уваги, як Шарко вийшов.

Інженер уже прокинувся і розмовляв з жінкою. Остання, коли її, нарешті, залишив Шарко, зовсім перетворилась. З обличчя зникла розгубленість, і повеселішали вишневі очі. В особі Сердюка вона найшла свого справжнього співбесідника. Але й інженер став балакучіший.

— А все-таки, панно Темо, ви спізнились на роботу, — сказав він.

— Товаришу Сердюче, який ви чудний, — зареготала Брук, — сьогодні ж неділя!

— Неділя?.. Так чому ж ви так поспішаєте?

— Як чому? От тобі й раз: не вік же мені жити в подруги, я й без того спізнилась на дачний.

— На дачний? — чомусь здивоване спитав Сердюк.

— Ну да, на дачний! — і жінка знову зареготала: — Ой, який ви чудний, товаришу!

Інженер підвівся, подивився на Криленка і, підкинувши плече, кинув несподівано:

— Тільки ви, будь ласка, не кажіть панні Іраїді, що мене зустріли тут.

— Чому ж це?

— Та бачите… словом, я не хочу! — і, помовчавши трохи, додав: — Я все-таки певний, що ніхто не догадається, яку роль зіграє комета із сузір’я Рака.

— Ви вже про комету? — сказала Брук, очевидно, зовсім не дивуючись різкому переходу на іншу тему. — Ну, добре, яку ж роль?

Вона зложила свої руки і так уважно, з такою легкою теплою іронією подивилась на інженера, наче вона мала слухати трьохлітню дитину.

— Мене цікавить, головним чином, — сказав інженер, постоявши хвилину серед купе, — так звана «червона комета», що пройшла по еліпсу ще в 1811 році. Появитись вона мусить тільки через 3000 років. Припускаючи, що цей термін для істоти, яка живе на землі і зветься людиною, являється терміном поза всяким виміром, я не можу погодитись з вами, що цей же термін для свідомості істот іншої планети являється ірраціональною величиною… Але ви, будь ласка, не шукайте тут якогось символу: ця комета в астрономії так і зветься «червоною».

— Товаришу Сердюче, ви ж допіру говорили про комету в сузір’ї Рака? — заперечила Брук.

Інженер по-дитячому зареготав.

— Так, я говорив про комету із сузір’я Рака, і ви, будь ласка, не звертайте на мене уваги.

Криленко не витримав і, повернувшись, зустрівся з очима Сердюка. Той уважно подивився на нього і з легкою усмішкою перевів погляд на жінку. Все це Криленка збивало з тями. В чому справа: ненормальність чи дешевенька інтрига? Це питання його так зацікавило, що він забув навіть основне: потяг наближався до останньої станції, і йому надходив час збиратися. Він знову вв’язався в розмову.

— Скажіть, будь ласка, товаришко, — звернувся він до жінки, — на якій ви фабриці працюєте?

— На шостій тютюновій.

— Ну… а живете ви де? — підбирав слова Криленко.

Жінка раптом почервоніла: вона згадала, очевидно, поводження Шаркове з нею.

— А вам яке діло?

Криленко теж почервонів: він і справді кинув нетактовне запитання.

— Будь ласка, пробачте мене, — сказав він. — Я погано знаю город, і мене цікавили деякі дані про розположення вулиць.

Брук заспокоїлась.

— Вулиць?.. Хіба вам це потрібно?.. Щодо мене, то живу я в провулкові Вільної Академії, будинок професора Полоза. Не знаю тільки, як ви скористаєтесь з цієї інформації.

— Професора Полоза? — повторив запитанням Крилечко: це прізвище по асоціації знову перенесло його в Берлін.

— Так, професора Полоза.

— Тоді скажіть, коли ласка ваша: сам професор чи не був недавно в еміграції?