Криленко, не дочитавши листа, спокійно його положив у конверт і засунув у паперовник. І тут же, зиркнувши на Сердюка, який і тепер сидів у колишній позі біля вікна, він в’яло подумав, що Сердюк, по суті, його колега і що в Сердюка таке ж волосся, як і в його колишньої дружини. Криленко, щоб розвіяти сон, навіть хотів заговорити з інженером. Але в цей момент двері з шумом одлетіли вбік і в купе увійшов жвавий пасажир. Він мав трохи розхристаний вигляд, і його червоне обличчя уїдливо підкреслювало, що він допіру провів декілька годин з веселою компанією в купе, що праворуч, і не без участі виноградного чи якогось там іншого вина. Криленко тільки тепер догадався, де був цей супутник, і, зиркнувши на його осадкувату фігуру, на його підмаслені очі та парикмахерський проділ, подумав, що йому, Криленкові, усміхається перспектива дещо узнати про Сердюка і головне — розвіяти сон.

ІI

— Gaudeamus igitur, juvenes dum sumus!² — надто непримушено скрикнув супутник інженера і підсів до Сердюка… — Ну… ну… чи не досить мовчати?

— Я не мовчав, — заперечив інженер і підкинув плече.

— Очевидно, вже з вами познайомився? — звернувся жвавий пасажир до Криленка. — Це з ним буває. Так би мовити, «пар оказьон». Але говорив він, безперечно, не на ту тему, яка його цікавить… Так я кажу, Сердюче, чи ні? Ну?

Інженер не відповідав. По всьому видно було, що його корючить тон і непримушеність супутника.

— Так тоді дозвольте й мені познайомитись з вами, — сказав несподівано жвавий пасажир і подав свою руку Криленкові.

Це знайомство скидалось уже на сценку з оперетки і не тільки не знервувало Криленка, навпаки: цілком задоволило його.

— Журналіст Шарко, — рекомендував себе пасажир. — Співробітник всіх газет стольного граду, автор кількох книжок на різноманітніші теми, друг і добрий знайомий всіх сильних світу сього, модернізований Хлестаков, коли хочете, про що цинічно й сурмлю на всіх перехрестях. Словом, реклама, реклама й реклама… висловлюючись стилем Леніна.

— Дуже приємно, — усміхнувся іронічними куточками уст Криленко. — Я бачу, що наша країна не жартуючи збирається бути новою Америкою.

— О, безперечно! — скрикнув Шарко. — Вашу увагу (він сам догадався, що його співбесідник довго жив за кордоном) явища сучасного побуту будуть вражати на кожнім кроці. Старої інтелігентської закваски ви не найдете й духу. Звичайно, ми ще й зараз в стадії організації, але homo novus³ в кращому розумінні цього слова проходить, так би мовити, останній процес кристалізації. Я запевняю, — несподівано закінчив він, — ви ні в якому разі не пошкодуєте, що вас Цека одкликало сюди.

— А ви ж відкіля знаєте, що я їду сюди за викликом Цека? — здивовано спитав Криленко.

— Ха! Ха! — зареготав Шарко, стріляючи в співбесідника своїми швидкими мишачими очима. — На те ж я й журналіст, на те ж я й людина нового побуту!.. А потім, я й фізіономіст непоганий: я певний, що вас  з о в с і м  одкликано, і ви цим незадоволені, бо ви любите стару матушку Європу, звикли до неї, і наша Євразія вас трохи коробить… Хіба я не так говорю? Ну?

Цей в’юнкий журналіст остаточно шокував Криленка. Він зумів на протязі однієї хвилини вивести його зі звичайної колії думання. Досить уже того, що Криленко не найшовся що сказати й мовчав.

— Ну, як же: не так я говорю? — жонглював словами і Марко. — Чи, може, «може, так, може, ні»? І до речі, як ви дивитись на Д’ Анунціо? Я давно вже збираюсь написати про нього брошуру. Пробачте мене, але цей експансивний суб’єкт, безперечно, багато має спільного з нашим національним героєм, що ім’я йому Симон. Знаєте — життя, пертурбації, ну і т. п. А втім, я ухилився від теми. Вас цікавить, як ми, я і мій супутник, вельмишановний інженер Сердюк, забрели в ці краї? Я не помиляюсь?

— Так. Ви не помиляєтесь, — збираючись з мислями, сказав Криленко і усміхнувся: ця зустріч його вже зацікавлювала. Як практична людина, він зробив той висновок, що йому і в дорозі не гріх ознайомитись з побутовими явищами тутешнього життя.

— От і добре, — сказав журналіст і, запаливши англійську люльку, сів напроти Криленка. — Їздили ми, власне, в дуже цікавих справах. Як вам відомо, в сузір’ї Рака появилась нова комета. Обсерваторія встановила, що вона в образі туманної плями, що в центрі пляма світліша, що хвоста комета не має, і т. д. і т. п. Комету ми вже розглядали в призматичний бінокль: видно добре. Але справа, бачите, не в тому. Мій друг, астроном Грахе, найшов, що деталі видніші на прикордонній смузі. Ясно: комета наближається до сонця, видимість її зменшується, скоро вона зовсім сховається на цілих 1208 днів, і було б злочином перед республікою не вивчити її деталі. І от я поспішив до щасливого місця, саме до прикордонної полоси. І знаєте — не жалію. Завтра дам декілька нотаток у столичну пресу.

Криленко знову усміхнувся.

— А не находите ви потрібним написати цілу брошуру з приводу цих деталів?

— Чому ж, можна й брошуру!.. — і, перескочивши з легкістю лані до другої теми, він кинув: — До речі: ви не можете мені сказати, скільки нових видавництв появилось за останні три місяці в Німеччині?