— Не можу.

— Шкода! — серйозно пошкодував Шарко. — Тоді ви, може, знаєте, яка книга користується там зараз найбільшим успіхом?

Криленко згадав одну з недавно випущених в Берліні «популярних» брошур і сказав іронічно:

— Чув я, книга Клари Гофер користується поспіхом.

— Дякую. Це я знаю. «Брачне життя Гете». Але ви помиляєтесь: більшим успіхом зустріли «Білого Домініканця».

— Виходить, ви краще поінформовані про тамошнє життя, — сказав Криленко.

— Е, все це єрунда! Дрібниці! — скрикнув журналіст. — Моя поінформованість, безперечно, бліда. В даному разі я цікавлюсь справжньою сенсацією… Знаєте, не хочеться інтелігентній людині плентатись у хвості подій.

Криленко вийняв з бокової кишені нову сигару й запалив її. Сну як не було. Слухав він Шарка все з більшою увагою і тепер напружував мислі, пригадуючи останні європейські новини: треба було підтримати балакучого журналіста.

— От теж «до речі», — нарешті кинув він. — Астрономічна сенсація. Ви нічого не чули про спостереження потсдамського професора Шнаудера?

Журналіст насторожився і вмить дістав олівця.

— Прошу!

— Так от: його спостереження і справді надзвичайні, — сказав Криленко. — Виявляється, що географічна широта Потсдамської обсерваторії на протязі 21 року почала рухатись і нарешті… перемістилась. За кілька років вона одійшла від північного бігуна на 15 метрів.

— Це — сенсація, — скрикнув Шарко, дописуючи останню фразу. — Дуже вам вдячний. Може, ви дасте ще якусь інформацію?

— На жаль, більше не маю!

— Ну, нічого. Будемо задоволені й цим… Але, до речі, — і журналіст повернувся до Сердюка. — Невже вас не цікавить, які цілі мав у цій подорожі наш шановний інженер?

Тільки тепер Криленко знову звернув увагу на Сердюка. Той сидів у колишній позі і бубонів по столу пальцями. Тільки тепер він звернув увагу, що його супутники мали однакові костюми, однакові капелюхи, що в них був спільний саквояж, і це його навело на таку мисль: Сердюка й Шарка зв’язано якимись спільними інтересами, вони живуть на одній квартирі, навіть користуються одним магазином. І Криленко, якого в новій обстановці цікавила кожна дрібниця, не міг не зупинитися перед цим припущенням.

Але що ж спільного між інженером і журналістом? Яким чином звела їх фортуна? Чи не винні в цьому неприродному сполученні якісь цікаві обставини? Криленко згадав туманні поля, що бігли йому назустріч, рештки княжих палаців, які вискакували на кургани і раптом лопались у сиротливій далечині. Вибухи, повстання зробили своє діло з матеріальними цінностями, очевидно, вони мусили вплинути й на психіку сучасників. Саме тут і треба шукати розгадки.

Шарко не втихав. За кілька хвилин він встиг наговорити ще одну книгу сенсацій.

— Ну, як же ти, інженере, одрекомендувався? — знову звернувся він до Сердюка.

— Залиш мене, Шарко, ти під градусом! — з несподіваною різкістю кинув інженер.

Журналіст підвівся і, роблячи суворе обличчя, спитав:

— Що ви сказали, сер?

— Ти під градусом, — ще раз різко кинув Сердюк.

Журналіст уже стояв перед інженером в трохи комічній, але небезпечній позі, його присадкувата фігура насторожилась.

— Ви, сер, не думаєте забрати своїх слів?

Криленко чекав скандалу. Але Шарко раптом схопився за живіт і гучно зареготав.

— Умора! — скрикнув він. — Оракул ти мій перпендикулярний! Невже ж ти гадаєш, що я, випивши трохи цензурного ларкового вина, не зумію тебе відрекомендувати?

Інженер підвівся, подивився прищуленими очима на Шарка й хутко вийшов із купе.

— Ну, от вже й образився, — звернувся журналіст до Криленка. — Все нерви. «Міжпланетні інтервали», так би мовити… Але я вам не договорив. Які ж цілі мав мій друг у цій подорожі? А цілі мав він от які. Будучи членом товариства міжпланетної комунікації… Він про це вам не говорив? А це ж цимес! Хіба це не блискуча рисочка нового побуту? Га? Ви розумієте: членом товариства міжпланетної комунікації, сиріч — напівмарсіанином, напівбогом!.. І от, будучи такою інтересною особою, він, звичайно, не міг не поцікавитись і новою кометою. І їздив він саме для того, щоб вияснити: чи не пошкодить дана комета його ракеті, що на ній він збирається летіти на Марс. Як ви на це дивитесь? Га?

— Так, це цікаво! — сказав Криленко, шукаючи в чемодані чайника і готуючись злізти на підлогу: потяг підходив до вузлового пункту, де Криленко хотів набрати гарячої води.

Шарко повалився на ліжко.

— Ви хочете подивитись на наші вокзали, — позіхнув він, — подивіться. Це не пошкодить. Європа — Європою, в біленькому кожний полюбить, ти покохай мене в чорненькому… Йдіть подивіться! А я, мабуть, поки заспокоїться мій друг, подрімаю трохи.

Експрес підходив до семафора. Раптом тривожно заревів він, але хутко змовк: червоний вогник зник, і йому дали дорогу. Метнулися в тумані білим світлом люкси, будівлі, і потяг підлетів до перону. Тут мусили одчепити паровик і подати новий з депо. Тому вагони стояли біля перону щось біля 30 хвилин.