— «Для проведення цієї єдиної правильної лінії, — твердять далі розламівці (маючи на увазі ту лінію, що забуває «рідний» націоналізм), — необхідно українізувати партію, без чого справжнє керівництво українським національним процесом та творча боротьба з великодержавним націоналізмом неминуче зводитись мусить головне до «адміністрування».
Словом, і тут «стопроцентний ленінізм»: українізація не для того, щоб широкі робітничо-селянські маси прийняли більш активну участь в соціалістичному будівництві, а знову-таки для того, щоб боротись з великодержавним націоналізмом, не звертаючи увагу на свій «рідний». Правда, далі розламівці говорять і про «соціалістичні цінності», але на те ж вони і виступають в ролі соціал-туманопускателів, на те ж вони і називають себе шумськістами.
Отже, нема нічого дивного і в тому, що і економічна платформа шумськізму строго витримана в дусі того ж таки націоналістичного ухилу. Хіба ця платформа не є розвиток тих думок, що їх засуджено як «негативні» тими ж шумськістами? Хіба не хвильовізмом проголошено ще на початку 1926 р., що «українська економіка — не російська економіка і не може бути такою» (дивись мою кол. статтю «Апологети писаризму»). Хіба стаття Волобуєва, що лягла в основу економічної платформи шумськізму, не є той же хвильовізм в розв’язанні проблем української економіки? Невже ж мені, основоположникові хвильовізму, того самого хвильовізму, що його, — ще раз повторюю, — засуджено шумськістами, — невже мені брати на себе роль коментатора, втлумачувати шумськістам, що справа не в тому, що не треба боротись з проф. Александровим і йому подібними, які розуміють Україну як південь Росії, які не здібні тримати курсу на «соціалістичну консолідацію національних республік», — справа в тому, що «соціалістичну консолідацію національних республік» висувається як «основну сутність» шумськізму (нібито КП(б)У, нібито ленінізм проти такої консолідації), справа в тому, що цілу Компартію обвинувачується в бездіяльності в той час, коли вона без цієї консолідації і існувати не може, в тому, що шумськізм змішав правильні думки з антиленінськими і протиставив їх думкам КП(б)У. Справа в тому, що не можна видавати «електричну юшку націонал-комунізму і українського шовінізму» (як цілком правильно називає і «шумськізм» тов. Каганович) за «стопроцентний ленінізм». От в чому справа, і от чого шумськісти не розуміють чи то, певніше, не хочуть розуміти.
А втім, може, я, як-то кажуть, не з того боку підійшов? Може, «шумськісти» «глибоко помилились», сказавши, що вони в хвильовізмі бачать «тільки прояв натиску буржуазії»? Може, в тих «твердженнях» «хвильовізму», що сходяться з їхніми, вони не бачать націоналістичного ухилу? Тоді подивимось, в чому вони бачать антиленінізм в тому націоналістичному збоченні, що називається «хвильовізмом».
— «Це найбільш яскраво видно, — говорить Н. Лазаркевич, — коли розібрати погляди Хвильового в питанні непу, українського національного відродження та шляхів розвитку української культури». Далі Н. Лазаркевич, взявши мою кол. передмову до збірника поезій Вас. Еллана і процитувавши з неї те місце, де я говорив про «роздериротазівотну казенщину» «Єпархіальних відомостей», робить цілком правильний висновок: «Отже, у Хвильового неп не неминучий засіб у руках пролетаріату, а уступки дрібній буржуазії. Виходячи з такого неправильного протимарксівського заложення в оцінці непу, Хвильовий котиться в дальші прірви націоналістично-опортуністичної ідеології».
Висновок, повторюю, — щодо хвильовізму, — цілком правильний. Але хіба «шумськісти», заявляючи з обуренням, що за непу ми «справді» ще не стали на шлях «фактичного» «будівництва Української Соціалістичної Держави», хіба цією заявою вони не розцінюють неп як уступку дрібній буржуазії? Хіба цим вони не заперечують і справді цілком ленінського визначення, що «неп, — це неминучий засіб в руках пролетаріату в будуванні соціалізму»? Висунувши твердження, що ми за десять років революції не зуміли стати «на шлях фактичного будівництва Української Соціалістичної Держави», хіба тим самим не визнається, що неп був поступкою дрібній буржуазії? Який же це засіб в руках пролетаріату, коли він за десять років пролетаріатові нічого не дав? Чи, може, він не дав українському пролетаріатові? Так тоді, по-перше, навіщо ж робити реверанса ленінізмові і, по-друге, як же тоді зв’язати це останнє припущення з тим, що шумськісти не роблять націоналістичного ухилу? Отже, зневіра в Жовтневу революцію як революцію пролетарську характеризує не тільки хвильовізм, як думає Н. Лазаркевич, але і шумськізм.
Про національне відродження я вже говорив. В цьому пункті у хвильовізмі з шумськізмом, як я це довів, не тільки ніколи не було розходжень — більше того: шумськізм, запозичивши у хвильовізму його відповідні формуліровки, навіть не зумів їх одіти в свою шумськістську форму. Залишається ще про шлях розвитку української національної культури. В цьому питанні шумськісти, так би мовити, безкомпромісні, вони хвильовізм тут засуджують на всі «сто процентів». Як же так, говорить Н. Лазаркевич: «Хвильовий договорився до кличів: «геть від Москви», «орієнтація на психологічну Європу» і т. д.».
Обурення Н. Лазаркевича проти Хвильового і хвильовізму і в цьому пункті я не можу не вітати гаряче.
Але я все-таки думаю, що і тут хвильовізм дуже не розійшовся з шумськізмом. Розходження невеличке: Хвильовий тільки говорив «геть від Москви», а шумськісти, недовго думаючи, взяли та й одійшли від Москви, шумськісти порвали всякі зв’язки не тільки з Москвою, а з цілою Компартією, з цілим Комуністичним Інтернаціоналом. В той час, як Хвильовий, зрозумівши, куди він забрів зі всіма своїми поглядами на наше культурне будівництво, рішуче засудив ці погляди, — в цей час шумськісти організовано виступили проти Компартії і об’єктивно чи то суб’єктивно пішли з українськими націоналістами. Хвильовий не пішов на службу до маршала Пілсудського, а розламівці принаймні об’єктивно стали знаряддям польського імперіалізму. В цьому, мабуть, і розходження між Хвильовим і шумськістами. Звичайно, розламівці весь час спираються на комуністичного Бога, але їм уже не вірять навіть націоналісти. Об’єктивно вони роблять те ж саме і, мабуть, далеко гірше діло, що його в свій час робив Хвильовий і за що Хвильового так похваляли українські націоналісти. Звичайно, як говорить Н. Лазаркевич, «справа не в Хвильовому, а в хвильовізмі, саме з хвильовізмом треба повести рішучу боротьбу».
«Таке становище осудженого шумськізму до питань, зв’язаних з виступом Хвильового».
«Хвильовізм» — це є теорія боротьби проти КП(б)У, що її, теорію, утворено під натиском ідеології українського войовничого фашизму, під натиском ідеології тієї урбанізованої української буржуазії, яка мріє зробити з України велику імперіалістичну державу. Шумськізм виник під натиском дрібної буржуазії, головним чином, куркульсько-селянської, та інтелігенції, саме тому він і не спромігся дати щось своє більш-менш оригінальне, саме тому він так безпомічно борсається в чужих думках: дрібна буржуазія ніколи не знає, чого вона хоче.
Це все написано для того, щоб, по-перше, ніхто не думав, що Хвильовий, надрукувавши свою березневу заяву, зробив новий стратегічний маневр, по-друге, для того, щоб шумськісти не чекали вже від мене ніякої підтримки, по-третє, для того, щоб, нарешті, за пропозиції Н. Лазаркевича, я міг зробити дальший «крок повороту на правильні марксистські позиції» і, нарешті, не тільки для того, щоб розпочати справжню атаку на український націоналізм, але і для того, щоб показати, що я розірвав, певніше — розшматував усякі зв’язки з дрібнобуржуазними сюсюкалами вроді розламівця Н. Лазаркевича, які самі не знають, чого вони хочуть.
Микола Хвильовий
Р.S. Цю статтю я розглядаю як статтю першу з циклу статтів проти «шумськізму». М. X.