На перший, поверховий, погляд в цих категоричних заявах ніби нема нічого націоналістичного: форма виразу коректна, а сенс заяви зводиться до того, що треба негайно скинути сучасне керівництво КП(б)У. На перший погляд, але другий, більш уважний, переконує нас у тому, що тут справа не стільки йде про «кагановичівську групу», скільки про цілу Компартію, і навіть про весь конкретний радянський лад. І справді: заявивши, що керівництво КП(б)У, те саме керівництво, що на протязі десятьох років керує робітничо-селянським рухом на Україні, те керівництво, що під його проводом революція остаточно покінчила з контрреволюцією, заявивши, що це керівництво «фактично не будує Української Соціалістичної Держави» і не може чи то не хоче «скеровувати національно-революційний рух на шлях соціалістичного будівництва», — хіба, заявивши це, шумськісти не становляться по ту сторону барикад? Розламівці багато кричать про своє дуже симпатичне ставлення до Радян. Республіки. Але невже вони не розуміють, що цей істеричний крик ще більше їх компрометує? Коли на Україні «нема фактичного будівництва соціал. держави» (цебто йде будівництво держави буржуазної), то яким же це чином «стопроцентні леніністи» залишаться революціонерами, підтримуючи цей радянський лад — на сьогодні, по-їхньому, — контрреволюційний? Де ж тут логіка? Чи, може, вони радянський лад підтримують в абстракції і зовсім не той, реальний, який зараз існує на Україні? Так тоді ж послідовно треба проголосити, що соціалістична революція загинула і на місце її прийшов термідор і до того ж термідор російського шовінізму? Так тоді, нарешті, треба визнати, що шумськістські погляди нічим не відрізняються від поглядів націонал-соціалістичних. Десять років Компартія будує Українську Соціалістичну Державу — і раптом: ніякої Української Соціалістичної Держави «фактично» нема! Десять років Компартія стоїть на чолі «національного відродження українського народу» — і раптом: партія не тільки плентається в хвості національно-революційного руху, але і загрожує і надалі плентатись!
Навіщо ж морочити людям голову й заявляти, що справа йде про керівництво, коли для кожного ясно, що шумськісти паплюжать цілу партію? Навіщо ж морочити голову «кагановичівською групою», коли справа йде про цілий конкретний радянський лад? Воістину: сказавши «а», треба сказати і «б». Почавши війну проти КП(б)У, ніяк не можна не опинитися в таборі контрреволюції — своєї «рідної», ундовської.
Але трагедія одним протиріччям (коли і справді шумськісти роблять тільки націоналістичний ухил) не кінчається. Де ж ви були, спитають їх націоналісти, до 28 року? Теж «пленталися в хвості»? Що ж ви будували на протязі десятьох років? «Єдіную недєлімую»? Виходить, і Туринський, і Васильків, і Хвильовий — всі ви до цього часу були несвідомими «запроданцями Москви»? Виходить, що ви ввесь час виступали не будівниками Соціалістичного Союзу, а агентами московського імперіалізму, сліпим знаряддям в руках ловких російських великодержавників? Яку ж їм відповідь дадуть шумськісти і всі ті, хто, покинувши чи то не пішовши за УНРовськими гаслами, уже десять років воює з рідним націоналізмом? Чи не прийдеться «всім тим» негайно організовувати клуб самогубців і там «стопроцентно» самознищуватись? Сказавши «а», треба говорити і «б». Почавши будувати Українську Соціалістичну Державу, ніяк не можна на одинадцятому році цього будівництва переносити відповідальність за це будівництво на «кагановичівське керівництво» — формально, і на робітничо-селянські маси — фактично, і не тому, звичайно, що прийдеться організовувати клуб самогубців, а тому, що це дезертирство об’єктивно, залізною логікою сучасних громадських відносин, веде до націоналізму.
А втім, може, ми помиляємось, заявляючи на підставі одного твердження, що шумськісти, говорячи про «керівництво», мають на увазі цілу партію комуністів-більшовиків України.
— «В своїй практичній роботі, — далі говорить О. Васильків, — партія не шукає належного опертя в українському пролетаріатові».
Тут уже, як бачимо, шумськісти заговорили одверто. Тут уже справа йде не про «керівництво», а про ввесь авангард українського революційного пролетаріату, і йде, до речі, в тих же категоричних тонах. І тут уже партія визначається як така партія, що нічого не має спільного з українським пролетаріатом, як партія, яка в «практичній роботі» шукає належного опертя або серед російського робітництва (в цьому разі вона націонал-соціалістична), або серед російської буржуазії (в цьому разі вона буржуазна). І все це, до речі, видається за «стопроцентний ленінізм». Яким чином пролетарська партія за один місяць (бо ж розламівці до 28 року цього не говорили) робиться раптом партією непролетарською?.. Це вже секрет шумськізму. Отже, виходить, що ми не помилились, заявляючи на підставі одного твердження, що шумськісти, говорячи про «кагановичівську групу», мали на увазі цілу КП(б)У.
— «Навіть в самій партії комуніст-українець — це в найліпшому случаю комуніст другого порядку», — далі говорить О. Васильків.