Відповідь, очевидно, може бути тільки така: приймаючи на увагу, що «всі ті» не те що не знають, «існує шумськізм» чи ні, а просто не находять потрібним давати ясної відповіді на своє запитання (ця ж відповідь позбавляє їх можливості говорити про «продукцію різних ізмів»), приймаючи на увагу те, що т. Шумський поки що не відбив охоти у розламівців безперестанку спиратись на його ім’я; приймаючи на увагу також і те, що розламівці з більшим бажанням говорять про «шумськізм», ніж про режим Пілсудського, нарешті, приймаючи на увагу те, що нешумськісти ніколи всерйоз не назвуть себе шумськістами, — приймаючи все це на увагу, ми віднині вирішаємо називати розламівців шумськістами, і до того ж шумськістами без лапок.

Отже, формально, за Турянським, шумськізм  і с н у є. Формально існує певна сума поглядів на наше культурне будівництво, формально існує ціла група людей, які ці погляди захищають, формально існує ціла ідеологія, яка протиставляє себе ідеології і поглядам КП(б)У.

Отже,  ф о р м а л ь н о. Але чи існує шумськізм фактично? На це останнє запитання ми можемо дати відповідь, очевидно, тільки тоді, коли зупинимо свій уважний погляд на розламівській ідеологічній платформі, коли вияснимо, «в якому відношенні» до «хвильовізму» «всі ті», коли вияснимо, нарешті, скільки дано права шумськістам паплюжити гостро засуджені мною мої ж таки погляди на наше культурне будівництво.

— «Основне, що твердив Шумський, — пише О. Васильків в «Землі і волі», — це те, що при загальному суспільно-політичному оживленні всіх суспільних верств на Україні справа вмілого руководства національно-революційним відродженням, скерування його в русло соціального будівництва стає справою першорядної ваги».

Це, так би мовити, перший пункт розламівської платформи. Назвати цей пункт шумськістським і справді ніяк не можна, сказати по ньому, чи існує фактично шумськізм, чи ні — теж не можна, і саме тому не можна, що, на розламівський жаль, в ньому нема нічого нового.

— «Але керівництво КП(б)У, — далі «твердив Шумський», за інформацією Василькова, — вмісто стати на чолі того руху (цебто руху національно-революційного), керувати ним, скерувати його на шлях соціалістичного будівництва, плентається в хвості його».

Це «твердження», підсилене до того ж другим (таке «плентання випливає з автономістичного наставлення партії»), підсилене до того ж пропозицією «стати на шлях  ф а к т и ч н о г о  (підкреслення моє) будівництва Української Соціалістичної Держави», — таке «твердження» і справді підводить нас до якоїсь основи, що ніяк не в’яжеться з основами Комуністичної партії. Таке твердження і справді дає нам право авторів його вважати організаторами нової течії, дає нам право заявляти, що «шумськізм» не тільки формально, але і фактично існує.

Правда, розламівці називають це «твердження» «стопроцентним ленінізмом». Але правда і те, що цей «стопроцентний ленінізм» вихоплено з платформи «хвильовізму», — того самого «хвильовізму», що до нього розламівці ставляться «негативно», що в ньому розламівці найшли «т і л ь к и  (підкреслення моє) прояв натиску буржуазії».

Правда, «стопроцентний» плагіат ніяк не дає права авторам його вважати себе творцями оригінального «ізму», але це вже, так би мовити, формальна сторона справи; у всякому разі, це «твердження» нічого не має спільного з ленінізмом, і  с а м е   в   т о м у   в и п а д к о в і,   к о л и   д о   х в и л ь о в і з м у   п о с т а в и т и с ь   н е г а т и в н о,   я к   д о   «н а ц і о н а л і с т и ч н о г о   у х и л у».

І дійсно: чим моє «твердження» («в той час, як в Росії Компартія завжди втручається морально і матеріально в культурне будівництво, на Україні логікою одірваності керуючих кіл від національного відродження ми, крім химерної ситуації в культурному будівництві, маємо кілька імпотентних морально і слабеньких матеріально хохлацьких апаратів») — чим це моє «твердження», що було висунуте в моїй статті «Україна чи Малоросія?», відрізняється від приведеного «твердження» шумськістів? Я цим запитанням, звичайно, не збираюсь воювати за права пріоритету хвильовізму, але я і не можу не прийти до тієї думки, що шумськізм і справді фактично існує.

Існує фактично ухил, хоч і не оригінальний, але все-таки ухил.

А втім, може, ми помиляємось? Може, це «твердження» все-таки не дає нам права говорити про фактичне існування шумськізму? Може, в даному разі не можна звертатися до методу порівняння? Може, ідентичність згаданого «твердження» з відповідним «твердженням» хвильовізму нічого не доводить? Може, це і справді є «стопроцентний ленінізм»? Тоді дозвольте відкинути метод порівняння і подивитись на цей постулат незалежно від відповідного постулату хвильовізму.

Отже, «шумськісти» заявляють, що «керівництво КП(б)У плентається в хвості національно-революційного руху», шумськісти чи то «так звані шумськісти» заявляють, що це керівництво не вміє чи то не хоче (про це нічого не написано) «скерувати цей рух на шлях соціалістичного будівництва», нарешті, шумськісти заявляють, що це керівництво «фактично не будує Української Соціалістичної Держави».