Але сказавши так, він знову забуває, що це є переказ своїми словами «формули» хвильовізму, який твердив, що «кожний міщанський шпінгалет із російських кіл вважає за свій обов’язок дивитись на українця скоса і при нагоді потріпати його по плечу: мовляв, работай, націонал, може, через сто років і будеш комуністом». При чому ж тут «негативне» ставлення до моїх колишніх поглядів?

Цим я, звичайно, не думаю сказати, що в партії нема русотяпських елементів, що партія мусить покинути боротьбу з ними, — цим я хочу сказати, що шумськізм і в цьому пункті нічим не відрізняється від хвильовізму. Цим я хочу ще раз підкреслити, що шумськізм і справді фактично існує, що існує новий «ізм», який йде походом на Комуністичну партію України. Це, на мій погляд, така ж істина, як і те, що я, засудивши хвильовізм під гучні оплески розламівської похвали, епігонові його, цебто шумськізмові, симпатизувати міг би тільки в стані цілковитого божевілля.

Але, може, пішовши походом на цілу Комуністичну партію більшовиків України, шумськісти тим самим не йдуть проти ленінізму, що ним вони божаться на «сто процентів»? Може, і справді я ще нічого не довів? Може, і справді КП(б)У — одно, а ленінізм — зовсім щось інше? Може, вони і справді не неподільні? Тоді вже, очевидно, прийдеться зупиниться на «чистій воді» («На чисту воду» — так називається стаття в шумськістському «Нашому слові»).

— «Шумськізм, — несподівано інформують розламівці, — це є втягнення українського робітництва і селянства в творчу радянську працю».

Тут ми вже бачимо, що «шумськізм», по-перше, не взято в лапки, по-друге, тут уже розламівці не протестують проти того, щоб їх називали шумськістами, але, по-третє, і головне, — ми тут бачимо, що «стопроцентні леніністи» раптом, на одинадцятому році соціалістичної революції, прийшли до того цікавого висновку, що ленінізм буде тоді «стопроцентним», коли до нього додати шумськізм, цебто коли він поставить, як вони говорять, собі за завдання «втягнути українське робітництво і селянство в творчу радянську працю».

От тобі і договорились. Виходить, що до цього часу ленінізм не ставив собі такого завдання? За що ж його розламівці до цього часу так гаряче підтримували? Навіщо ж вони так багато за нього розпинались? Чи, може, вони розпинались з якоюсь спеціальною метою? Яка ж це була мета? Чи, може, їх було обдурено і вони, зрозумівши раптом це, спішать виправити свою помилку? Але тоді для чого ж вони так уперто називають себе «стопроцентними леніністами»? Чому ж вони прямо не скажуть, що з ленінізмом вони вже нічого не мають спільного і що леніністами вони називають себе з якоюсь спеціальною метою? Чи, може, вони називають себе леніністами тому, що їхня теорія «боротьби двох культур» нічого не має спільного з хвильовізмом?

— «Єдиним шляхом, — пишуть розламівці в тому ж «Нашому слові» за 28 рік, — щоб побороти труднощі, які неминуче мусили виникнути з тих протиріч, які приносить із собою неп, це шлях — якнайрішуче поборювати тенденцію «боротьби двох культур», стати до рішучої боротьби з великодержавним шовінізмом та керівництва українського національного відродження, спрямовуючи його в річище класової боротьби, в річище скріплення й консолідації радянської держави».

Це твердження шумськісти теж вважають за «стопроцентний ленінізм». Твердження, можна сказати, цікаве, але, на жаль, треба все-таки визнати, що воно, по-перше — давно вже було написане в початках «хвильовізму», а по-друге — треба сказати, що під ним жодний український націоналіст не підписатися ніяк не може. Цікаве поборювання теорії «тенденції» боротьби двох культур! «Становись до рішучої боротьби з великодержавним шовінізмом» і… «керуй процесом українського національного відродження»! А де ж дівся український націоналізм? Як же з ним бути? Чи, може, його не треба «поборювати? Хто це, нарешті, мусить «стати» за керівника «процесом українського національного відродження»? Компартія? Так тоді яка ж вона буде Компартія, коли вона поставить перед собою ті ж самі завдання, що їх ставлять і ундовці? Хіба ундовці «проти українського національного відродження», хіба вони проти того, щоб «спрямувати його в річище класової боротьби»? Хіба вони проти «скріплення консолідації Української держави»? (Але якої?) Хіба вони проти «боротьби з великодержавним шовінізмом»? Чим же ця ідеологія відрізняється від ідеології ундовської?

А, очевидно, тільки тим, що це написано «стопроцентними леніністами», які, засуджуючи хвильовізм, в той же час не хочуть чи то не вміють зрозуміти, що одна з основних помилок останнього і була та, що він, хвильовізм, пропонуючи партії посилити боротьбу з великодержавним шовінізмом, одночасно не робив наголосу на боротьбі з шовінізмом українським. Його націоналістичний ухил і був у тому, що він, говорячи про національне відродження, не виходив з чітких пролетарських позицій і тим штовхав Компартію, як і «шумськісти», в обійми українського націоналізму. Сперечатися не приходиться, що наша партія мусить взяти на себе (вона вже й узяла) керівництво українським національним відродженням, але який же ленініст може сумніватися в тому, що вона мусить взяти керівництво не тим відродженням, яке не передбачає боротьби з рідним націоналізмом, і не тим, що штовхає Україну «на природний етап, який Західна Європа пройшла в часи оформлення національних держав» і що про нього говорив колись Хвильовий і який зараз на словах засуджує Н. Лазаркевич, а тим, що передбачає перш за все боротьбу з «рідним» націоналізмом. І справді, все тут єсть: і великодержавний шовінізм, і національне відродження, і класова боротьба. Але тут нема ні українського шовінізму, ні пролетаріату, ні соціалістичного будівництва, ні пояснення класової боротьби (які класи, проти кого і т. д.). Словом, сказавши «а», приходиться говорити і «б».