— Хоч кров з носа, а помічника я мушу мати негайно! — промовив Степан Трохимович і, відштовхнувши від себе Жучка (він був уже у дворі), зайшов до хати.
XIV
К о г о з а ч е п и в С т е п а н Т р о х и м о в и чу ї д а л ь н і. Я к з р о з у м і л а
Т а н я-к о м с о м о л к а С т е п а н а Т р о х и м о в и ч а.
Щ о с к а з а в с и в е н ь к и й р о б і т н и к С а м у с ь.
З у с т р і ч з с е к р е т а р е м к о м о с е р е д к у.
На другий день, себто після побачення з Пилипом Гордійовичем, Степан Трохимович зустрівся у заводській їдальні зі своєю машиністкою Танею. Нагадувати про змагання й шефську комісію він, звичайно, не мав охоти (хоч його турбувало, що Таня і Матвій ні з того ні з сього замовчали цю справу), але й не зачепити когось із них він теж не міг. Степан Трохимович вирішив саме за допомогою Тані (краще Тані) чи то Матвія зробити побачення з секретарем комосередку.
— Слухай, Таньо! — сказав Степан Трохимович, беручи дівчину за лікоть. — Що ж це ви… мовчите?
Таня-комсомолка подивилася на коваля здивованими очима й промовила:
— 3 приводу чого це ви, Степане Трохимовичу, говорите?
— Та хіба ж ти той, — Степан Трохимович, власне, хотів говорити про секретаря комосередку, але, давно вже заінтригований мовчанкою підручних, мимоволі з’їхав на шефську комісію. — Та… з приводу ж змагання!
— Виходить, ви ще не забули? — здивувалася Таня-комсомолка. — А я думала, що ви вже забули.
— От тобі й маєш! — Чого ж це він мусить забути? Змагання ж було? Було! Він побився об заклад? (Степан Трохимович дуже хотів замовчати зараз цей «заклад»). Побився! Що ж виходить! Виходить, що вони програли?
— Бачите! — сказала Таня-комсомолка, сідаючи на лаву й пропонуючи Степанові Трохимовичу те ж саме зробити. — Ми думали, що ви погарячились, і тому не хотіли вас перевантажувати. Ви ж ш е ф с т в у є т е зараз над своїм селом Кармазинівкою?
— Звичайно, шефствую! — зрадів Степан Трохимович такій постановці питання. — Але чого ж ви на мене начебто гніваєтесь і… завжди мовчите?
— Оттакої! — засміялася дівчина й зняла з голови свою червону хустку. — Та ви ж самі з нами не говорите! Ви не говорите, і ми не говоримо. Ви ж головний у нас, а не ми… І потім, чого це ви так захотіли розмовляти з нами? Ви, може, чимсь цікавитесь, то питайте: я вам розкажу.
Танина самовпевненість не дуже подобалась ковалеві, але й негайно не признатися, що він чимсь цікавиться, теж було небезпечно: дівчина могла, скажім, підвестися з лави й піти до піаніно, що на ньому зараз хтось із молоді набринькував, а що тоді мусив робити Степан Трохимович?
— Та, бачиш, діло таке, що цікавлюся я побалакати з секретарем ячейки, а його ніяк не здибаєш! — Степан Трохимович покрутив свого сивого вуса, зиркнув десь на стелю й сказав: — Чи не допомогла б ти мені зустрітись з ним? Га?
— Он бач що! — промовила Таня-комсомолка й замислилась. Мовчав і Степан Трохимович. Тоді раптом у двері рвонувся вітер, смикнув скатертину, пролетів над головами робітників, що сиділи й обідали за столами, — і тоді Таня-комсомолка сказала:
— Побачення з секретарем я вам улаштую. Обов’язково! Але побачення побаченням, а заява заявою. Побачення я можу сьогодні й не влаштувати, а заяву я й сьогодні однесу. — І, вийнявши з кишені блокнот та олівця, Таня-комсомолка подала їх Степанові Трохимовичу. — Пишіть! Пишіть заяву!
— Яку заяву? — не зрозумів Степан Трохимович.
— Ви ж в партію хочете, чи що? — і, не чекаючи відповіді, Таня-комсомолка зупинила сивенького робітника, що в цей момент проходив повз них. — Товаришу Самусь, ану йдіть сюди на хвилину!
І не встиг Степан Трохимович опам’ятатись, як сивенький робітник сидів уже на тій же лаві, що на ній сидів і коваль зі своєю машиністкою.
— Товаришу Самусь, — сказала Таня-комсомолка, не даючи Степанові Трохимовичу очутитись. — Вам років з шістдесят єсть?
— З гаком, моя красуню! З гаком! — відповів старенький Самусь. — А що таке?
— Так от, Степан Трохимович теж вступає до партії. Йому, правда, трохи менш, ніж вам, але це ж вашого полку прибуває. Він вступає…
— Почекай, дівчино! — опам’ятався нарешті Степан Трохимович. — Я з секретарем зовсім не в цій справі думав говорити.
Не в цій справі? От тобі й маєш! Таня-комсомолка зробила розчароване обличчя, зітхнула трошки й, трошки зітхнувши, сказала:
— А я думала, що ви до партії хочете вступити.
— Не хочеш до партії? — здивувався й сивенький Самусь. — Так ти проти партії, чи що?
Сивенький Самусь (він працював у штампувальному відділі) мав рацію дивуватися: вступивши півроку тому до КП(б)У, він уже не мислив собі чесних робітників поза комосередком.
— Хто тобі говорить, що я проти партії? — сказав незадоволений Степан Трохимович.
— Так в чому ж тоді річ? Ну, кажи, в чому ж тоді річ?
Але Степан Трохимович відповісти не міг… Та й як він відповів би, коли він про це й не думав зараз? Хіба він про це думав?